Мікропластик: прихована загроза для здоров’я? Ці дрібні частинки виявили в крові, жирових відкладеннях в артеріях, а також у мозку, легенях та інших органах. Однак наше розуміння впливу мікропластику на здоров’я ще перебуває на початковій стадії.
Мікропластик, виявлений у крові та в бляшках всередині сонних артерій, у невеликих дослідженнях пов’язували з інфарктом, інсультом та смертю. Хоча ці попередні висновки не доводять, що мікропластик сприяє розвитку серцевих захворювань, вони все ж викликають занепокоєння, зазначає доктор Девід Крістіані, професор екологічної генетики Гарвардської школи громадського здоров’я ім. Чан.
«Мікропластик всюдисущий у навколишньому середовищі і міститься в їжі, воді та повітрі», — говорить він. Виявлений у тканинах по всьому тілу, мікропластик також пов’язують із розвитком ожиріння, діабету, лімфоми та безпліддя. Однак розкрити зв’язок між мікропластиком та здоров’ям людини є складним завданням.
Що таке мікропластик і як він потрапляє в організм?
Мікропластик — це крихітні фрагменти пластику розміром від п’яти міліметрів (розмір гумки на олівці) до одного мікрометра (товщина людської волосини становить близько 100 мікрометрів). Ще менші частинки — менш як один мікрометр — відомі як нанопластик. Обидва утворюються, коли пластикові відходи руйнуються під впливом вітру, хвиль, сонячного світла та тепла. Вода та ґрунт, забруднені мікропластиком, потрапляють у фрукти, овочі, морепродукти та м’ясо, які ми їмо. Ми також споживаємо частинки мікропластику, що потрапляють у їжу та напої, упаковані в одноразові пластикові контейнери.
«Одноразовий пластик становить близько 40% поточного виробництва пластику», — зазначає доктор Крістіані, який є співавтором статті 2025 року про мікропластик та здоров’я людини. Ці вироби, зокрема пляшки для води, харчова упаковка та контейнери для їжі на винос, непропорційно сприяють накопиченню пластикових відходів, додає він. У всьому світі переробляється лише близько 9% пластику. Більша частина опиняється на звалищах, викидається в навколишнє середовище або спалюється.
Повітря, яким ми дихаємо, також містить невидимий мікропластик із диму від спалювання та інших зовнішніх джерел (як-от промислові викиди, лісові пожежі, знос шин і гальм), а також внутрішніх джерел (як-от синтетичний одяг, оббивка меблів, килими та миючі засоби). Найменші частинки мікропластику можуть потрапляти в кровотік через легені.
Де виявлено мікропластик в організмі людини?
Мікропластик в організмі людини виявлено в численних тканинах, зокрема в мозку, серці, печінці, шлунку, яєчниках, яєчках, лімфатичних вузлах і плаценті, а також у бляшках, що вистилають сонnu артерії (розташовані з обох боків шиї). Його також знаходили в крові, сечі, грудному молоці, спермі та меконії (перший кал новонародженої дитини). На додаток до занепокоєння щодо прямого впливу мікропластику існує тривога щодо його ролі як потенційних «векторів токсинів». Інші шкідливі забруднювачі, включно з металами та мікробами, можуть покривати частинки та потрапляти в організм, каже доктор Крістіані.
Як зменшити вплив мікропластику?
Окрім мінімізації використання одноразового пластику, ці невеликі практичні кроки допоможуть знизити особистий вплив мікропластику:
- Використовуйте багаторазові пляшки та контейнери зі скла або нержавіючої сталі, коли це можливо.
- Уникайте розігрівання їжі в пластикових контейнерах у мікрохвильовій печі. Натомість перекладайте залишки їжі в скляний або керамічний посуд.
- Замініть пластикові кухонні предмети, такі як обробні дошки та столові прибори, на дерев’яні або металеві.
- Частіше періть синтетичний одяг при нижчих температурах і сушіть його на повітрі.
- Шукайте одяг із натуральних волокон (як-от бавовна, льон або вовна) замість повністю синтетичних матеріалів.
Дослідження мікропластику: виклики та майбутні напрямки
До нещодавнього часу вчені не мали достатньо чутливих інструментів для виявлення мікропластику в тканинах людини, і вони досі вдосконалюють методи точного вимірювання безлічі видів мікропластику. «Пластик може містити понад 16 000 різних хімічних речовин, понад 4 200 з яких класифіковано як потенційно небезпечні», — зазначає доктор Девід Крістіані, професор медицини Гарвардської медичної школи. Серед 10 найтривожніших класів — пер- та поліфторалкільні речовини (PFAS), фталати, бісфеноли та поліциклічні ароматичні вуглеводні, про які, можливо, чули люди.
Ще одним викликом є можливість зворотної причинно-наслідкової залежності. «Коли ми виявляємо щось незвичне у людей із захворюванням порівняно з тими, хто його не має, цілком можливо, що саме захворювання може бути причиною цього виявлення», — пояснює доктор Крістіані. У цьому випадку хвороба може змінювати метаболізм таким чином, що впливає на те, як організм обробляє мікропластик, спричиняючи аномальні накопичення.
Час також є проблемою. Щоб визначити мікропластик як причину, вплив має відбутися до розвитку хвороби. Одним із потенційних рішень для обох проблем є оцінка зразків з довгострокових епідеміологічних досліджень, таких як Nurses’ Health Study. Дослідники могли б перевірити рівень мікропластику в зразках крові, зібраних десятиліття тому, і подивитися, чи корелюють вони з вищими показниками захворюваності. «Нам ще багато чого належить зробити», — говорить доктор Крістіані.
Джерело новини: www.health.harvard.edu