Катерина Бужинська: Я бачила, як палає сусідній будинок, і, здається, я теж стала сива

Фото: особистий архів Катерини Бужинської

28 червня Катерина Бужинська та Михайло Грицкан дадуть у Києві благодійний концерт «Україна – це ти». Це буде перший концерт співачки у столиці з початку повномасштабної війни. «Воля», спільний тур Бужинської та Грицкана Україною, розпочався у травні, до цього артисти виступали в Європі, США та Канаді, де збирали кошти на допомогу нашим військовим.

KP.UA поговорила з Катериною Бужинською про її місію, музику, культурний фронт у Болгарії, сім’ю, рідного брата — Олега Ящука, який зараз на фронті, та про мрію повернутися жити в Україну.

Брат одразу пішов на фронт добровольцем

— Катю, ви з Михайлом Грицканом щойно давали благодійні концерти в Україні, нині — в Європі. Де більше вдається зібрати допомоги – вдома чи за кордоном?

— Мені здається, зараз усюди стало важче збирати. Відчувається, що люди вже трішки втомилися від війни. По-різному. Буває, більше збираємо на концертах в Україні. Але, наприклад, гарні збори були й в Америці.

До того ж, зараз багато артистів їдуть в тури за кордон. Я, наприклад, свій перший благодійний європейський тур «Українці в Європі» зробила у 2016 році, де збирала кошти дітям-сиротам, чиї батьки загинули в зоні АТО. Тоді майже ніхто не робив такі великі благодійні тури Європою.

— На жаль, навіть зараз все ще відбуваються прикрі речі з концертами наших артистів за кордоном, коли їх скасовують з якихось диких причин, як от останні випадки з Олегом Скрипкою, Артемом Пивоваровим. У вас не було перепон?

— У мене образ українки-берегині, багатодітної мами, тому, на щастя, у мене не було таких проблем. На мої концерти приходять не тільки українці, а й багато іноземців, їм цікава синьоока блондинка з потужним голосом. Звичайно, за кордоном не всі знають, хто я, але є можливість все подивитися в інтернеті і вирішити, чи хочуть вони прийти, підтримати нас. На щастя, я дуже відчуваю підтримку за кордоном.

До речі, у Вашингтоні у мене була можливість передати послу України в США пані Оксані Маркаровій прапор 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», в якій служить мій рідний брат Олег з позивним «Журналіст». І зараз цей прапор майорить в Українському домі. Там є кімната-інсталяція нашого сьогодення, і люди з усього світу можуть прийти і подивитися.

— Ви розповідали, що брат пішов на фронт в перші ж дні повномасштабної війни.

— Так, як тільки почалася повномасштабна війна, він пішов на фронт добровольцем, хоча до цього ніколи не тримав зброю, він професійний футбольний коментатор. Олег взагалі дуже миролюбива людина. Наша родина це дуже важко переживала і переживає.

Минулого літа з ним два тижні не було зв’язку. І тільки молитви його врятували. Як Олег потім розповідав, він лежав серед полеглих побратимів, коли ворожий танк наставив на нього дуло, але потім різко розвернувся і поїхав назад. Брат казав: «Я вже думав, що помер». Він був у такому шоковому стані, що в нього на якийсь час навіть мову відібрало. Та він молодець, тримається.

Він був на моєму концерті в Чернівцях, керівники бригади зробили мені такий сюрприз. Я його спочатку навіть не впізнала. Олег пішов на фронт молодим чорнявим хлопцем, а зараз геть сивий. Дивишся в його очі – і наче йому не 33, а набагато більше.

Дуже була щаслива, що змогла побачити його. Зал п’ять хвилин аплодував йому стоячи, коли він вийшов до мене на сцену.

На концерті в Чернівцях співачка вперше побачилася з рідним братом Олегом після початку великої війни. Фото: Instagram.com/buzhynska/

— Це ви вперше змогли побачитися вживу?

— Так.

— Під час кожного концерту ви робите ще й благодійні аукціони. Що за лоти у вас?

— В більшості те, що нам передають від «Едельвейсу» — це кашкети, футболки, прапори. З особистого – наші з Михайлом диски, мої авторські парфуми, футболки. Чогось супернеймовірного немає, але вважаю, що прапор з підписами наших героїв, які перебувають в самому пеклі, – це найпотужніший лот. Хоча деякі цього не розуміють, адже живуть в Європі, де все спокійно.

Коли приїхала в Україну на концерти, перші дні взагалі не могла спати. А вдень треба працювати, гарно виглядати, артисту дуже важливо виспатися, щоб голос прокинувся і звучав. Тому просто низько вклоняюся українському народу, який тримає стрій.

Для мене концерти в Україні найчуттєвіші і найдорожчі, адже тут співаю для людей, які кожен день ризикують своїм життям. От зараз це говорю, а в мене сльози навертаються на очі.

Як тільки виходжу з піснею «Україна – це ми!», зал встає, плаче, це таке єднання. Тому коли кажуть — зараз не до пісень, не на часі… Та на часі! Навіть брат мені казав: «Не треба плакати, розкисати, треба працювати, триматися і допомагати нам». Українська пісня завжди піднімала бойовий дух. Люди виходять з концертів окрилені і хочуть ще більше боротися.

— Концерт 28 червня – це буде ваш перший концерт у Києві?

— Так, для мене це буде перший концерт в Києві. У Михайла вже були, він нікуди не виїжджав, постійно працює. Скажу чесно – я не така смілива. У мене спрацьовує інстинкт самозбереження, бо в мене троє дітей. І я боялася лишатися сама.

Нещодавно була в себе вдома. Зайшла в квартиру, взяла улюблену чашку, випила кави, подивилася на всі свої речі, на свій улюблений творчий безлад, взяла костюми, а потім присіла на ліжко і заснула. От що значить свій дім і своя енергетика. Прокинулася від того, що водій обриває мені телефон, бо нам треба їхати. А я просто відключилася.

Із заслуженим артистом України Михайлом Грицканом. Фото: особистий архів Катерини Бужинської

Друзі вже навіть кличуть мого чоловіка «Мітко-українець»

— На початку вторгнення ви були у Києві?

— 20 лютого я приїхала у Софію, а 22-го знову повернулася до Києва, бо у мене був запланований концерт, хоча чоловік і не відпускав, переживав. А 24 лютого почалася велика війна. У сусідній будинок влучили уламки ракети, я бачила, як він палає, і, мені здається, я теж стала сива. Це був шок.

Чоловік забирав нас з Оленкою, моє старшою донечкою, на кордоні з Угорщиною. В мене був такий спазм організму, що доводилося колоти уколи, щоб зняти спазм, — не могла ні їсти, ні пити.

Я – мама трьох дітей, можна сказати спецназ, бувала у житті на різних серйозних заходах, представляла Україну на міжнародних конкурсах, це все ж таки великий викид адреналіну і відповідальність, але війна… Не думала, що я так злякаюся і що настільки важко буду відходити. Два місяці у мене настільки тремтів голос, що я не могла співати. До того ж, я постійно плакала, не могла взяти себе в руки. Причому завжди вважала себе сильною. Я ніколи в житті не ходила до психологів. В мене нелегка доля і творча, і життєва, та я завжди сама могла подолати всі проблеми. Але не зараз.

— А що допомогло взяти себе в руки?

— Пісня «Сила кохання». В цьому кліпі і мій брат з татом знімалися. Олега на один день відпустили до Чернівців, і я попросила, щоб друг зняв його на мобільний телефон. І от саме ця пісня повернула мене як артистку і співачку до мого нормального стану.

Потім написала Михайлу пропозицію зробити 8 березня у Софії концерт. Він був настільки успішний, що ми одразу купили два дрони хлопцям з «Едельвейсу». Тож вирішили рухатися далі, провели концерт у Римі, потім три концерти в Іспанії, люди були в захваті. І так почали їздити і збирати кошти.

— Чоловік підтримує все, що ви робите? Ви вже сказали, що він переживає, коли ви їдете з концертами в Україну.

— Дімітар переживає, але відпускає. Якось приїжджаю з концерту, а він з гумором питає: «А ти дітям щось привезла?» (Сміється.) Кажу: «Мінус триста євро. Але на армію привезла п’ять тисяч євро». На що він мені – «ну, молодець» і сміється.

Він теж дуже допомагав Україні і допомагає. З 2014 року, коли ми одружилися, він на боці України. Адже Болгарія — складна країна, там дуже багато російських шпигунів, там дуже важко українській діаспорі, але ми тримаємося. На початку вторгнення, коли Україні не вистачало пального, Болгарія таємно допомогла Україні з пальним, і мій чоловік теж мав до цього відношення. Це вже офіційна інформація, про це можна говорити. І я йому за це дуже дякую.

Мій чоловік в Болгарії настільки підтримує Україну, що друзі кличуть його «Мітко-українець». Його постійно блокують у соцмережах, тому що він дуже потужно пише, він розумний хлопець, у нього дві вищі освіти. І в різних політичних колах робить все, щоб допомогти Україні.

Якщо Господь дав мені талант і я можу чимось допомогти своїй державі, я це зроблю, це зараз моя місія. Держава годувала мене 25 років, а зараз прийшов час, що я повинна зробити для своєї держави все, що можу. От спілкувалася з американцями, і вони кажуть: «Ми не питаємо, що держава зробила для нас, ми питаємо, що кожен з нас зробив для держави». Це правильно.

Якщо кожна людина в тилу почне активно працювати на перемогу України, ми скоріше переможемо. Я на всіх концертах про це говорю. Робити все, що можете: копійчину зібрати, просто популяризувати Україну, робити гарний імідж — це теж важливо. Я всіх благаю спілкуватися за кордоном українською мовою, бо люди там не розуміють, хто ви. Це зараз надзвичайно важливо.

На мітингу у Софії з чоловіком Дімітаром Стойчевим та дітьми – Катериною та Дмитром. Фото: Instagram.com/buzhynska/

Вирішила для себе, що не хочу ніде жити за кордоном

— А вам важко було у Болгарії в цей час, знаючи, як там працює російська пропаганда?

— Мені було не важко. Я організовую там багато заходів з 2014 року, для мене війна почалася ще тоді. Я президент благодійного фонду «Чисті серцем», ми не піаримося, але можна подивитися, яка велика робота нами ведеться.

Я, до речі, вирішила для себе, що не хочу ніде жити за кордоном. Хочу повертатися додому. Хочу допомагати відбудовувати Україну. Тому зараз треба єднатися, триматися купи задля перемоги і працювати.

— Це справді важливо, бо зараз і так багато суперечок з приводу того, хто перевзувся, хто щиріший, хто більше зробив і так далі.

— Особисто я двох своїх колег трішки налякала, тож вони почали працювати на Україну. Я просто дещо про них знала, не буду розповідати деталі, бо це не етично, але в наших вузьких колах всі знають, хто ця жінка-співачка і чоловік-співак і хто з них що робив у перші дні війни. І коли я про це дізналася, подзвонила цим артистам і сказала: «Якщо ви зараз не починаєте працювати на допомогу Україні, всі про вас усе дізнаються». Бо одна плакалася, щоб скоріше капітулювала Україна, адже в неї дитина і вона няню знайти не може, а другий — співав для колаборантів, але не знав, що вони колаборанти. Я не змогла промовчати, сказала все у вічі, і вони дійсно почали допомагати ЗСУ і Україні. Звичайно, я собі цієї правдою наживаю багато ворогів, але я їх не боюся, тому що я воїн світла, зі мною Бог і правда. Мені й в Болгарії погрожували.

— Що трапилося?

— Мене в Болгарії добре знає публіка, я виступаю на концертах з відомими болгарськими співаками, і коли почалася війна, в мене кожного дня було по 5-7 інтерв’ю на центральних каналах, на радіо. А там ведеться потужна пропаганда, москалі роками туди вливали купу грошей. І мені почали писати: ми тебе поріжемо на шмаття, вб’ємо твоїх дітей… Але вони не знали, який в мене чоловік, з ким вони зв’язалися. Думали, що я слабка дівчина і зараз мене налякають. Але мене вже дуже і не налякаєш.

— Ви кажете, що після перемоги хочете повернутися жити в Україну. З Дімітаром про це говорили? Ви в принципі й так жили на дві країни.

— Я жила на дві країни з 2014 року, тому що вийшла заміж. Бо, бувало, хтось писав: кудись побігла, виїхала. По-перше, я маю право поїхати, в мене троє неповнолітніх дітей. Та в мене чоловік — болгарин, я заміжня з 2014 року і вже 9 років живу на дві країни. Так сталося в моїй долі.

Я йому сказала: «Сцена, пісня – це моє життя. Коли ти на мені одружувався, знав, що я співачка. Моє життя і серце – в Україні». Я дуже дякую Болгарії за прихисток, це прекрасна красива країна. Але номер один для мене – Україна. Тому сказала йому, що хочу більше часу проводити вдома. Дімітар відповів, що коли закінчиться війна, ми з дітками повертаємося, а поки що можу їхати сама.

Катерина Бужинська віддає кошти з благодійних заходів на потреби ЗСУ. Фото: Instagram.com/buzhynska/

Старша донька мріє стати письменницею

— Діти зараз у Болгарії?

— Діма і Катя в Болгарії, цього року вже йдуть в перший клас. Оленка, їй 16, зараз в Гамбурзі. Вона там навчається, в оригіналі читає англійською, німецькою, пише дитячі книжки, дуже мріє стати письменницею. Це було її бажання вчитися у Гамбурзі. Вона не хотіла в Болгарію. Але я часто до неї приїжджаю. Там є мої друзі, українці, вони за нею наглядають.

— Самостійна дівчинка.

— Я в 11 років вже гроші сама заробляла. В 14 офіційно працювала в Чернівецькій філармонії. Гени – не вода (посміхається).

— Ви виїжджали з Києва разом з Оленкою. Як вона?

— Вона спокійніше все перенесла, ніж я. От малі були більше налякані. У мене в телефоні стояв застосунок з оповіщенням тривоги, і коли завила сирена, малі перелякалися. Не дивлячись на те, що вони були в безпечному місці. Вони в садочку всім розповідають, що вони з України, в нас війна, москалі вбивають українців.

— Їм по 6 рочків, то ви їм пояснили, що таке сирена?

— Звичайно, я їм все пояснила. Вони все знають.

— Вони підуть в болгарську школу?

— Вони підуть в болгарську школу. Але є ще недільна школа, вони у вихідні дні ходять в українську.

— Тобто українську ви з ними теж вчите?

— Так. Вони ще й англійську трішки вчать. Українською вони розмовляють з акцентом, тому що тато з ними говорить болгарською. А так як мама більшу частину часу на гастролях, тато на них має більший вплив. У нас так: мама приїжджає з подарунками, а тато іноді може й посварити.

— З дітьми хто допомагає, поки вас немає?

— Дімітар. В нього дуже хороша мама, ми дуже добре ладимо, вона дуже добра і скромна жінка. І коли може – теж допомагає. З квітня у мене вже не було жодної няні чи помічниці, і я повністю була сама на господарстві. Гралася з дітьми, займалася з ними, готувала, прибирала. Але не почувала себе щасливою. Моє щастя і радість – це люди, глядачі, сцена, пісня, це інша енергія, я не можу на одному місці сидіти. Я починаю хворіти, мені погано, наче я проживаю чиєсь інше життя. Та чоловік і діти були дуже щасливі, коли я була вдома (посміхається).

— Як батьки? Тато у Чернівцях?

— Так, тато лишився в Чернівцях, він нікуди не захотів їхати. Тим більше, що брат на фронті. Допомагав біженцям, які приїжджали, готував їжу, працював волонтером.

— З мамою у вас були непрості стосунки. Навіть повномасштабна війна нічого не змінила?

— Я не дуже хочу це коментувати, тому що це для мене дуже болюча тема. На жаль, поки що нічого не змінилося.

Співачка каже, що в її колекції більше 30 вишиванок. Фото: особистий архів Катерини Бужинської

Завжди закликаю всіх купувати українські бренди

— Звісно, зараз не до відпочинків. Але даєте собі час, щоб перепочити, розслабитися?

— От приїхала у Болгарію на два дні. І чоловік запропонував поїхати на прогулянку у музей болгарської олійної троянди. А по дорозі ми заїхали ще й на термальні води. І преса одразу ж про це написала. Ні, щоб написати, що у нас тур, що ми майже два мільйони гривень зібрали на армію! Проте написали, як Катерина Бужинська з дітьми показалася на термальних водах, який в неї купальник та форми. Невже немає більше про що писати?! Ну дуже велика і важлива новина! Я не люблю таке. Це неправильно.

Або пишуть: «Ви собі співаєте, ви ж не маєте відношення до війни». Як це не маю? Ми збираємо кошти для військових. Мій брат 16 місяців «на нулі». В нього вже посвідчення «ветеран війни». Я в постійному стресі. Я знаю, яке це життя.

— Вас це не ображає?

— Я знаю, що роблю, хто я, і відповідаю за свої вчинки. Хай пишуть, що хочуть. В мене немає часу, щоб відповідати на це. Я приділяю свій час, щоб подякувати нашим військовим, всім, хто боронить Україну на передовій, всім, хто працює в тилу, українському виробнику, який працює в таких умовах. У мене весь одяг, до речі, уже три роки тільки український. Принципово. І куди б я не приїхала, в мене питають: «Що це за бренд, мабуть, Valentino чи Yves Saint-Laurent?». Всім кажу, що це українські бренди і даю посилання. Я захоплююся людьми, які не мали світла, пережили таку важку зиму, не лишили бізнес, а працюють далі. Кожна гривня, долар, євро, якщо вони йдуть в Україну, це вже допомога. Тому завжди закликаю всіх купувати українські товари.

— У вас ще й багато дуже красивих вишиванок. Скільки їх у вас?

— Дійсно, вони не просто красиві, це витвір мистецтва, їх шиє український бренд EmbroideredGem. І це те надбання, яке лишиться моїм дітям. Напевно, більше 30. Я їх одягаю в кожній країні, де буваю, і люди в захваті від цієї неймовірної краси.

— Плануєте щось надалі?

— Ми з Михайлом готуємо переможну дуетну пісню. Ми вже візуалізуємо перемогу України. Восени продовжимо наш тур Україною. Ми в кожному місті кажемо: «З Божою допомогою обов’язково будуть переможні концерти».

Моє місце там, де я народилася, де моє коріння, де мій народ, де люди, які мене чекають. Моє місце в Україні. Я тут щаслива. Незважаючи на сирени, ракети, всю біду, тільки в Україні я можу посміхатися.