16 липня до українських кінотеатрів увійшла стрічка Крістофера Нолана “Одіссея” — епічна картина із зоряним акторським складом, яка знову пробудила у світі захоплення давньогрецькою естетикою. Проте для індустрії моди ця тема не нова, адже образи богинь постійно надихають дизайнерів. Згадаємо найяскравіші приклади.
Реклама.
Одну з провідних ролей у “Одіссеї” виконала Зендея, втіливши образ Афіни — богині війни та мудрості. Її поява на червоних доріжках під час промотуру стала справжнім тріумфом грецької елегантності. Кожна прем’єра демонструвала вишукані драпірування, чіткі лінії та переважання білого кольору. За кілька тижнів світ побачив кілька приголомшливих образів: ексклюзивну білу сукню-колону від Jacquemus, доповнену сережками, виготовленими зі справжніх античних дисків першого тисячоліття до нашої ери; вінтажну сукню від Alberta Ferretti (весна-літо 2008) у поєднанні з високими сандалями-гладіаторами до колін; а також кутюрне вбрання Schiaparelli зі скульптурним білим бюстом, яке було доставлено літаком просто з ранкового показу.
Кульмінацією став образ на прем’єрі в Нью-Йорку: сукня Matières Fêtales з драпіруванням, доповнена величезними крилами з пір’я в натуральну величину. Цей наряд є прямою відсилкою до знаменитої статуї Ніки Самофракійської, яка сьогодні експонується в Луврі. Усі ці образи яскраво ілюструють, наскільки різноманітно можна інтерпретувати елліністичну міфологію. Хоча протягом останнього століття світ моди постійно переосмислює античний грецький одяг. Класичні референси настільки глибоко проникли в наш гардероб, що їх уже майже неможливо виділити.
Звільнення жіночого тіла на початку XX століття
Лише на початку 1900-х років світ високої моди почав поступово відмовлятися від корсетів як обов’язкового елемента жіночого вбрання. Одним із піонерів цієї тенденції став кутюр’є Поль Пуаре. У пошуках натхнення він часто звертався до античних мотивів, створюючи легкі, драпіровані моделі, що надавали тілу бажаної свободи. Найяскравішим прикладом є класична грецька сукня, створена Пуаре у 1906 році для легендарної танцівниці Айседори Дункан. Завдяки майстерно виконаним складкам тканини, закріпленим плетеними поясами-шнурами, талія танцівниці була повністю звільнена від жорстких конструкцій.
Ефірна легкість Мадлен Віонне
У 1920-х та 1930-х роках видатна кутюр’є Мадлен Віонне продовжила цю місію, прагнучи звільнити жіночий одяг від надмірної ляльковості та штучності. Віонне часто створювала сукні з єдиного шматка тканини, обходячись зовсім без застібок чи ґудзиків, покладаючись виключно на вправне драпірування. Для створення своїх невагомих, майже ефірних суконь вона надихалася саме давньогрецькими хітонами, де об’ємні відрізи тканини просто підв’язувалися на талії.
Сукня “Дельфос”
Стародавня Греція стала головною музою і для іспанського дизайнера Маріано Фортуні, який творив у Венеції. Він увійшов в історію моди завдяки своїй унікальній техніці термічного плісування шовку. Фортуні захоплювався класичним античним вбранням саме за його геніальну простоту та абсолютне відчуття свободи, яке воно дарувало.
Американський прагматизм vs. грецький ренесанс
Поки в Європі створювали високий кутюр, Клер Маккарделл здійснила революцію в повсякденному одязі американських жінок. Починаючи з 1930-х років, вона розробляла функціональний, доступний і водночас елегантний одяг для повсякденного носіння. Легендарна сукня “Монастирська” — один із найінноваційніших виробів Маккарделл з очевидним відсиланням до грецького ренесансу. Це була сукня-намет вільного крою з глибоким плісіруванням по центру. Вона не мала виточок, вираженої талії чи складних застібок. Власниця могла просто кілька разів обернути тонку тканинну стрічку навколо талії, щоб надати образу форми, або ж носити її абсолютно вільною. Чиста функціональність, натхненна античністю.
Міфи та рок-н-рол Версаче
Для Джанні Версаче Давня Греція була не просто джерелом натхнення з історичних підручників, а частиною його спадщини. Він народився в Реджо-Калабрії — місті на півдні Італії, яке колись було однією з перших грецьких колоній, і виріс буквально поруч із руїнами давньогрецького храму. У 1980-х роках Версаче перетворив античний символізм на ключовий елемент свого бренду. Він виводив на подіум супермоделей, перевтілюючи їх то на розкішних олімпійських богинь, то на войовничих та неймовірно сексуальних принцес-амазонок. Античність у виконанні Версаче втратила свою стриманість — вона стала зухвалою та рок-н-рольною.
Античність і мілленіум
На межі тисячоліть fashion-індустрія досягла нового рівня: тепер дизайнери цитували не стільки саму античність, скільки попередніх майстрів, які колись надихалися Грецією. Самі покази перетворилися на масштабні театралізовані дійства з глибоким концептуальним змістом. Одне з таких шоу — дебют Александра Макквіна в Givenchy. Показ під назвою “У пошуках Золотого руна” був повністю просякнутий грецькою міфологією. Працюючи виключно в біло-золотій палітрі, Макквін створив образи для войовничих богинь. До речі, саме костюм з цієї колекції Зендея обрала для одного зі своїх недавніх появ у рамках промотуру “Одіссеї”.
Грецькі богині в Парижі
Жан-Поль Готьє, який ніколи не йшов за референсами буквально, для своєї кутюрної колекції сезону весна-літо 2006 влаштував справжнє стилістичне зіткнення. Він поєднав елементи давньогрецького костюма з класичними архетипами паризького шику. Результат вийшов сміливим та еклектичним — сукні в стилі олімпійських богинь, підперезані поясами з китицями, на подіумі співіснували з об’ємними та прозорими шароварами.
Велика Греція
Дизайнерський дует Доменіко Дольче та Стефано Габбана представив свою кутюрну колекцію Alta Moda 2019 на Сицилії. Це був прямий омаж регіонам Південної Італії, які в давнину називалися Велика Греція (Magna Graecia) через значну грецьку колонізацію. Дизайнери перетворили свій показ на справжній міфологічний карнавал. Вони одягли моделей в образи німф та воїтельок, представивши сукні в стилі Клеопатри, масивні золоті пояси-корсет і складні, закручені драпірування, що нагадували тоги.
