Лані Сіммонс відомо, що постійні спроби схуднути – це виснажливий і невтішний спосіб життя. Проте, з власного досвіду, вона знає, що бути повною людиною у світі, де панує фетфобія, також непросто. І вона не одна така.
Вперше я зіткнулася з рухом за прийняття повноти у 2008 році, коли була на п’ятому місяці вагітності донькою. Я боялася передати свою одержимість схудненням дитині, тому вечорами шукала в Інтернеті фрази на кшталт “повний і здоровий”, “вправи для повних” – намагаючись знайти щось, що допомогло б мені змиритися зі своєю вагою. Зрештою, я натрапила на сайт активістки Марлін Ванн, FAT!SO? Коли я вперше прочитала, як вона пояснює, що можна їсти смачну їжу, бути повною, але при цьому залишатися здоровою, це здавалося надто добрим, щоб бути правдою. До того моменту я навіть не усвідомлювала, що є вибір жити у своєму тілі таким, яким воно є, мати право їсти, рухатися та насолоджуватися життям, не прагнучи схуднути.
Я купила книгу Ванн “FAT!SO?: Because You Don’t Have to Apologize for Your Size” і була в захваті. Мені хотілося поділитися її ідеями з лікарями, друзями та родиною. Але я дуже швидко зрозуміла, що решта світу не була такою відкритою до концепції прийняття власного тіла.
Насправді, коли я згадала про книгу на наступному прийомі у лікаря під час вагітності, він сказав, що Ванн “прославляє ожиріння” і порекомендував мені розглянути операцію LapBand після пологів. Зрештою, вона нещодавно була схвалена моєю страховою компанією, і якщо я не скину вагу, то, безумовно, помру. Насправді, лікарі казали мені з моїх ранніх 20-ти років, що якщо я не схудну, то в кращому разі стану діабетиком (хоча аналізи ніколи не показували такого ризику), а в гіршому – не проживу й десятиліття. Але я дожила до 42 років – і діабету в мене немає.
Моя історія дієт “йо-йо”
Я почала свою першу дієту у 10 років і протягом десятиліть зосереджувала своє життя на схудненні. У 20-30 років моя вага коливалася – я скидала по 20-25 кілограмів, а потім набирала все назад.
Мої погляди на прийняття повноти також чергувалися. Я прагнула до того спокою, який, як мені здавалося, бачила в русі за позитивне ставлення до тіла. Я хотіла бути задоволеною своїм тілом і не ставитися до нього як до чогось, що потребує виправлення. Я занурювалася в афірмації самолюбства, наповнювала свою стрічку позитивними інфлюенсерами, живила своє тіло поживними стравами та намагалася використовувати фізичні вправи як спосіб піклування про себе, а не покарання. Я намагалася їсти інтуїтивно. Але, неминуче, я знову набирала значну вагу, панікувала і готувалася до чергової дієти.
Я проходила цей цикл знову й знову, доки не схудла востаннє, приблизно 10 років тому. Це була колосальна робота, до якої я поставилася як до повноцінної зайнятості. Мій чоловік, який служив у ВПС, готувався до відрядження, тому я змогла позбутися всіх його висококалорійних продуктів та алкоголю. Я попросила свого лікаря направити мене до дієтолога та фізіолога з фізичних вправ. Я зосередила всю свою увагу на їжі, фізичних вправах та догляді за двома маленькими дітьми. Я зважувала і вимірювала все, що потрапляло до рота, і займалася спортом дві години на день. Я залучила інших жінок до схуднення зі мною, щоб мати групу підтримки.
Все моє життя оберталося навколо мого схуднення. Все. За вісім місяців я скинула 45 кілограмів. У мене з’явилася вільна шкіра і “мішки” замість грудей, але все одно це було дивовижно! Я могла комфортно розміститися в кріслах літака і не боялася літати. Я відчувала, що мене поважають і бачать – коли я щось говорила, люди справді слухали. Ніби я могла жити в цьому світі і не соромитися того, ким я є, не виправдовувати своє існування чи вибачатися за простір, який я займаю.
Але невдовзі після повернення чоловіка з відрядження, вони отримали наказ про переїзд. Я була спустошена. Я знала, що єдиний спосіб зберегти вагу – це підтримка, яку я мала від лікарів і друзів. Як тільки літак приземлився в новому місці, я почала їсти продукти, яких не було в моєму плані. Мені подобалося місце, де ми жили раніше, а нове місто мені не підійшло. Було важко заводити друзів, і замість того, щоб докладати зусиль для приготування їжі, я почала харчуватися в ресторанах. Я намагалася повернутися до правильного шляху, але не було жодної можливості відновити свій розпорядок. Я набрала всю вагу назад менш ніж за рік.
Через три роки після переїзду мій чоловік вийшов на пенсію з військової служби, і ми переїхали в інше місце. До того часу я була глибоко занурена в рух за позитивне ставлення до тіла, їла те, що мені подобалося, і майже не займалася спортом. Але я хвилювалася, як моя вага вплине на мене з віком. Мой артеріальний тиск повільно зростав, і я не хотіла приймати ліки. І так достатньо погано бути повною людиною в кабінеті лікаря – дослідження показують, що багато медичних працівників вважають пацієнтів із зайвою вагою ледачими та неслухняними – але якщо я буду повною і прийматиму ліки, я знала, що зі мною поводитимуться ще гірше.
Коли медичний працівник каже мені, що я маю ожиріння, або починає повчати мене, як їсти, я відчуваю, що вся впевненість і сила, які я маю як жінка і мати, зникають, і я замикаюся. Мені соромно, і я думаю: “Чому я не можу їсти менше, більше тренуватися і не використовувати їжу як спосіб впоратися зі стресом?”
З іншого боку, я також запитую себе: “Чому це взагалі має значення? Чому я не можу існувати такою, якою є, без того, щоб усі коментували моє тіло? Чи визначає моя вага мою моральність, мій інтелект, мою креативність?” Мій чоловік дуже привабливий, і багато жінок кажуть мені, який він “гарячий”. Щоразу, коли вони це кажуть, мені здається, ніби вони насправді говорять мені, що мені пощастило, що він одружився зі мною і не зраджує, і що я повинна дякувати долі за те, що він терпить мою повноту.
Все ще розриваюсь між двома світами
Наскільки я погоджуюся з рухом за позитивне ставлення до тіла в теорії, я помічаю, що з віком і зростанням тиску це просто не працює в моїй реальності. Мені подобається ідея насолоджуватися їжею та використовувати фізичні вправи як спосіб піклуватися про себе, але бажання схуднути реальне, і воно не зникає. Десятиліттями я поклонялася богині стрункості. Я зосереджувалася на виснажливих тренуваннях, скороченні калорій та відмовах від зустрічей з друзями, боячись порушити дієту. Це бажання бути стрункою штовхало мене до екстремальної, нестійкої поведінки.
Але інша сторона цього може бути такою ж екстремальною. Схуднення – це все, що знаємо я та багато інших жінок роками, але багато людей, з якими я спілкувалася в русі за позитивне ставлення до тіла, дають зрозуміти, що ми взагалі не повинні говорити про схуднення. Але, не говорячи про монстра під ліжком, ми даємо цьому монстру більше сили, і я зрештою відчуваю ще більше тривоги.
Коли я одного разу опублікувала допис у групі Facebook, присвяченій позитивному ставленню до тіла, з запитанням, як люди справляються з тиском схуднути, мене одразу змусили почуватися погано. Мені сказали, що я повинна просто сказати людям не говорити зі мною про дієти, очистити свою соціальну мережу і знайти лікаря, який практикує “Здоров’я в будь-якому розмірі” (філософія, яка поважає відмінності в типах тіла і зосереджується на здоров’ї, а не на схудненні). Мені сказали, що якби я справді любила себе, я б не ставила такого запитання і мені було б байдуже, що думають інші про моє тіло. Я б носила бікіні і не відчувала сорому.
І ось тут я зрозуміла, що рух за позитивне ставлення до тіла, або принаймні той, який я знайшла онлайн, не для мене. Я знала, що любов до себе для мене – це не носіння бікіні, не прохання до людей припинити говорити про дієти, і не боротьба з медичними працівниками. Любов до себе для мене – це прийняття мого бажання дотримуватися дієти, мого бажання не дотримуватися дієти, моєї суперечливої людської природи та мого прагнення зрозуміти, чому я така, яка є.
Крім того, я не могла не помітити, що багато дієтологів, які пропагують інтуїтивне харчування, – це стрункі білі жінки. Як може струнка людина казати мені припинити дієту? Чи розуміють вони, як виглядає моє життя? Чи розуміють вони, як до мене ставляться лікарі, які повинні мені допомагати? Або те, що коли я роблю покупки в магазині, люди коментують те, що в моєму кошику? Або що перехожі кидають на мою адресу принизливі слова, проїжджаючи повз? Я велика, але водночас невидима. Люди помічають, коли я заходжу до кімнати, але нічого не хочуть мати зі мною спільного, бо, очевидно, якби я знала, яка я товста, я б щось із цим зробила.
Коли я стрункіша, до мене ставляться набагато краще. Мене поважають, хоча я все та сама людина! Тож чи обирати життя, де схуднення/підтримка ваги займає 80% мого життя, чи життя зростання, творчості, любові та насолоди сім’єю, святкування життя з смачними домашніми стравами та стимулюючими розмовами? До мене краще ставляться, коли я стрункіша, але я живу більш автентично, коли я повна. Це виснажує. Я все ще прагну схвалення суспільства, але з віком я розумію, що мені просто бракує сил, щоб зосередитися на цьому. Мені потрібно використовувати енергію, яка у мене є, для догляду за дітьми та чоловіком, для роботи, творчості та відпочинку. Я не готова відмовитися від усього цього, щоб зробити своє тіло більш привабливим для суспільства.
Пошук золорої середини
Під час пандемії, замість того, щоб продовжувати думати про своє тіло, я вирішила дослідити інші інтереси. Я почала займатися садівництвом, гідропонікою, подкастингом і навіть деревообробкою. У мене не було часу чи енергії, щоб займатися цим, коли я дотримувалася дієти або була залучена до руху за позитивне ставлення до тіла. Я також знайшла лікаря, який практикує HAES, і який сказав, що його не хвилює вага на вагах і він не звинувачує розмір у всіх проблемах зі здоров’ям – але він хоче почути про мої власні почуття щодо ваги. Мені здається, я нарешті знайшла лікаря, який бачить у мені людину, гідну хорошої медичної допомоги.
Я досі не знаю, як я ставлюся до дієт або руху за позитивне ставлення до тіла. Мені здається, що в обох таборах є цінність. Ваговий стигматизм жахливий і його слід викорінити, і я вважаю, що заохочення до нормалізації різних форм і розмірів тіла також важливе. Однак, я не думаю, що ми повинні уникати розмов про те, що деякі з нас дійсно прагнуть змінити своє тіло. Я думаю, це нормально – хотіти, щоб інші вважали тебе привабливою. Я хочу бути стрункою (і тому бути шанованою суспільством), багатою і мати чудові навички деревообробки. Але правда в тому, що я, найімовірніше, завжди буду жінкою середнього класу, яка працюватиме над тим, щоб змиритися з десятиліттями ненависті до повноти. Можливо, я сяду на нову дієту, можливо, мені буде бридко від свого тіла в уразливі моменти, а можливо, я буду абсолютно задоволена своїм тілом в інші моменти.
Я не збираюся вдавати, що не прагну час від часу стати меншою та влитися в суспільство. Я також не буду доводити своє тіло до покори схудненням. Обидва аспекти цієї проблеми здаються мені обтяжливими. Ми не можемо просто змести під килим сильні, зосереджені на вазі переконання, яких дотримується наше суспільство десятиліками. Не говорячи про бажання змінити своє тіло, здається, що рух за позитивне ставлення до тіла перебуває в стані заперечення того, наскільки токсичні переконання, зосереджені на вазі, вплинули на нас. Нам потрібно поговорити про те, як це сформувало наші переконання та цінності. Я не знаю відповідей, але я не буду вдавати з себе те, чим не є – і це само по собі знижує мій артеріальний тиск.
Good Housekeeping прагне досліджувати те, як ми думаємо про вагу, як ми їмо та як намагаємося контролювати або змінювати свої тіла в нашому прагненні бути щасливішими та здоровішими. Хоча GH також публікує контент про схуднення та прагне робити це відповідально, базуючись на наукових даних, ми вважаємо важливим представити широку перспективу, яка дозволяє повніше зрозуміти складні погляди на здоров’я та вагу тіла. Наша мета тут – не сказати вам, як думати, їсти чи жити – і не засуджувати те, як ви вирішуєте живити своє тіло – а радше розпочати розмову про культуру дієт, її вплив та як ми можемо оскаржити повідомлення, які нам надходять про те, що робить нас привабливими, успішними та здоровими. Щоб дізнатися більше, ознайомтеся з нашою серією “Анти-дієта”, яка включає статті про те, чому так важко схуднути, чому ІМТ є таким помилковим для багатьох людей, небезпеку фетфобії тощо.
Дослідження анти-дієтичної культури
Дієта та харчування
Джерело: www.goodhousekeeping.com