Hair stylist, colorist та educator Марта Дівель працює у Нью-Йорку, бере участь у міжнародних fashion- і beauty-проєктах та розвиває власні професійні методики. Її професійна географія — від України та Лазурного узбережжя Франції до Нью-Йорка.
У її портфоліо — fashion weeks, проєкти та зйомки з Oscar de la Renta, Naeem Khan, Giannina Azar, Angel Sanchez, FROLOV та іншими дизайнерами. Серед знакових fashion-проєктів — робота на показі Istituto Marangoni Miami, у якому також взяла участь Кароліна Куркова — супермодель, колишня Victoria’s Secret Angel та одна з найбільш упізнаваних моделей міжнародної fashion-індустрії. Серед клієнтів Марти — американський актор і продюсер Vincent De Paul, дворазовий лауреат Emmy.
Марта також працює як суддя міжнародних beauty-змагань. А у 2026 році увійшла до складу національної збірної України для участі в чемпіонаті світу OMC Hairworld у Франції. Вона є авторкою методики PREP CODE та запатентованої в Україні HairCarbon Integration System.
Але частина її професійної історії роками залишалася за лаштунками — робота з жінками, які проходять хіміотерапію, відновлюються після лікування або стикаються з втратою волосся. Ми поговорили з Мартою про професію, довіру, особисті межі та про те, чому іноді майбутня зачіска — це вже маленький план на майбутнє.
Перукарство не було вашою першою професією. Як ви зрозуміли, що це ваш напрям?
Думаю, це було закономірно, хоча почалося майже випадково. Я з дитинства була творчою, любила красу, трансформації, завжди добре працювала руками. Водночас у мене досить конструктивний склад розуму — мені важливо не лише створити красивий образ, а й зрозуміти, як він побудований технічно.
Одного разу під час візиту до свого перукаря ми жартома заговорили про те, що було б цікаво спробувати мені самій когось постригти. Він сказав: «Приводь маму». Я привела. І тут, звичайно, треба віддати належне мамі за її сміливість. (Сміється.)
Стрижка вийшла вдалою, але головним був сам процес. Я взяла ножиці — і відчула, що це абсолютно моє. Після цього почалися серйозне навчання, практика, колористика, постійний професійний розвиток. Те, що почалося як експеримент, дуже швидко стало справою мого життя. Сьогодні ножиці — буквально продовження моїх рук.
Якою була ваша професійна практика в Україні?
Дуже різною. Салонні клієнти, складні фарбування, стрижки, весілля, зйомки, творчі й тематичні проєкти з дуже різними образами.
Саме ця різноманітність дала мені хорошу базу. Мені завжди подобалося, що сьогодні ти створюєш класичний образ, завтра — щось editorial, а післязавтра працюєш на весіллі чи зйомці. Тоді ж серед моїх клієнтів почали з’являтися жінки, які проходили лікування або стикалися з втратою волосся.
Потім була Франція. Що вам дав цей період?
Я працювала на Лазурному узбережжі з міжнародною клієнтурою, відомими там інфлюенсерами, мала можливість працювати в період Каннського кінофестивалю.
Це інший ритм і зовсім інше середовище. Але Франція показала мені важливу річ: хороша професійна база працює незалежно від географії. Змінюються країна, мова, клієнти, але твої знання й руки залишаються з тобою.
А потім — Нью-Йорк. Довелося починати все з нуля?
Переїзд завжди певний restart. Але щойно я отримала можливість працювати в Нью-Йорку, мене почали знаходити за рекомендаціями — через контакти з Лазурного узбережжя та моїх колег з України. Для мене це було дуже цінно. Ти приїжджаєш у величезне місто, а люди шукають саме твою експертизу, тому що хтось уже знає твою роботу і рекомендує тебе. У такі моменти розумієш, що професійна репутація здатна перетнути разом із тобою океан.
Сьогодні серед ваших клієнтів є й представники fashion- та entertainment-індустрії. Що для вас у цьому найважливіше?
Статус людини в моєму кріслі ніколи не змінює мого ставлення до роботи. Для мене набагато важливіше, коли людина знаходить тебе, довіряє тобі, а потім залишається твоїм клієнтом роками. Частина таких професійних відносин триває й сьогодні. Для майстра це одна з найкращих оцінок роботи.
Робота з жінками, які проходили хіміотерапію або стикалися з втратою волосся, почалася ще в Україні?
Так. Але я ніколи спеціально не обирала і не просувала цей напрям. Такі клієнтки почали приходити через друзів, знайомих, рекомендації. Пізніше подібні історії з’явилися вже в Америці. Мене вражало їхнє бажання жити, планувати, змінюватися, експериментувати. Спочатку я думала, що це я маю підтримувати людину. Згодом зрозуміла, що дуже часто саме вони давали мені величезну кількість енергії.
Звідси з’явилася ваша ідея «образу на майбутнє»?
Так, хоча ми ніколи не називали це проєктом. Іноді ми просто експериментували: приміряли короткий боб, піксі, новий колір, різні стилізації, фотографували. І мені сподобалася сама ідея: не «як ти маєш виглядати зараз», а «що ти хочеш зробити, коли волосся відросте?». Можливо, те, на що раніше не вистачало сміливості. Це може здаватися маленькою річчю. Але це план, спрямований уперед.
Є історія, яку ви особливо пам’ятаєте?
Одна з моїх клієнток зараз у ремісії, її волосся вже відросло. Якось вона прийшла і сказала: «Пам’ятаєш той короткий боб, який ми тоді робили? Я хочу такий самий». Колись ми лише приміряли цей образ. Він був таким собі «потім». А тепер це «потім» настало.
Здається, мова лише про зачіску. Але саме тоді я особливо відчула, наскільки волосся може бути пов’язане з нашим відчуттям себе.
Чому ця частина вашої роботи стільки років залишалася непублічною?
Для мене це питання професійної етики. У beauty-індустрії прийнято показувати трансформації, «до» і «після», реакції клієнтів. Але є речі, які мають залишатися за лаштунками. Людина, яка проходить складний період, не повинна ставати контентом тільки тому, що її історія емоційна. Те, чим клієнт ділиться зі мною в кріслі, його особисті обставини та переживання залишаються приватними.
Навіть фотографії, які ми іноді робили під час наших експериментів, були насамперед для самих клієнток, а не для мого портфоліо чи соціальних мереж.
Для мене професійна етика — це ще й уміння розуміти межі. Тебе допускають до дуже особистої частини чужого життя, і ця довіра не повинна перетворюватися на контент. Саме тому ця робота роками залишалася за лаштунками.
Ви говорите про волосся майже як про частину ідентичності.
Для багатьох людей так і є. Ми роками звикаємо до певної довжини, кольору, текстури — до того, як бачимо себе. Одна річ — самій вирішити поголити голову або зробити піксі. Зовсім інша — коли зміна відбувається не за твоїм вибором. Тому для мене важливо не вирішувати за людину, що їй потрібно, а повертати їй можливість вибирати.
Цей досвід вплинув і на створення HairCarbon Integration System?
Так, він став одним із важливих поштовхів. Працюючи з втратою волосся, я бачила, наскільки кожна ситуація індивідуальна. І як майстер у якийсь момент починаєш думати: що я можу зробити інакше?
Так поступово з’явилася HairCarbon Integration System — система інтеграції волосся на основі карбонової нитки та донорського волосся, яку можна адаптувати до конкретної зони та потреби людини. У 2026 році розробка була запатентована в Україні як спосіб нарощування волосся.
Для мене важливо, що спочатку були не амбіції щось винайти, а люди й конкретні професійні задачі. А вже потім — пошук власного рішення.
У липні в Лос-Анджелесі на базі Beauty Skills Association ви представили дві свої авторські методики. Що для вас означає викладання?
Це був двомодульний професійний майстер-клас: PREP CODE — моя методика підготовки волосся до стайлінгу — та HairCarbon Integration System.
Мені важливо не просто показати техніку, а передати логіку, яка за нею стоїть. Майстер має розуміти не лише, як щось зробити, а й чому саме так.
Коли багато років працюєш руками, частина знань спочатку існує майже інтуїтивно. А коли починаєш навчати інших, маєш перетворити цей досвід на чітку систему. Мені дуже подобається цей процес.
Після всіх цих років що для вас сьогодні перукарство?
Мені вже складно відокремити його від себе. Я люблю великі fashion-проєкти, backstage, editorial, складний колір і технічну роботу. Але так само люблю звичайний день із клієнтами. Іноді ти створюєш образ для великої зйомки. А іноді чуєш від людини: «Коли все це закінчиться, я хочу ось так». І друга фраза може залишитися з тобою набагато довше.
Ви називали людей і речі, які допомагають нам дивитися вперед, «маяками». Що це означає для вас?
Мені здається, кожному з нас іноді потрібен такий маяк. Це може бути людина, мрія, подорож, робота — або зовсім маленька річ. Щось, що показує: попереду є берег. Іноді таким маяком може стати навіть майбутній образ. Думка: «Коли моє волосся відросте, я зроблю той самий короткий боб». Здається, це лише зачіска. Але іноді за нею стоїть набагато більше.