/ Інтерв'ю
Кінодует Дарії Єкамасової та Марка Ейдельштейна знову на великому екрані. 2 квітня у прокат вийшла драма “Космос засинає”, в якій актори зіграли матір та сина. Про те, чому ця історія приречена на успіх, Дар'я Єкамасова розповіла HELLO!
Даша, до свого глядача «Космос» йшов довгих шість років…
Пам'ятаю, як режисер Антон Мамикін зателефонував мені та сказав: «Даша, я пишу сценарій і думаю про тебе. Я хочу, щоб ти зіграла у моєму фільмі». І те, що я прочитала, було настільки поліфонічним, багатогранним, тонким і чуйним, як, власне, і сам Антон, що, мені здається, ми навіть не обговорювали – згодна я чи ні. (Сміється) Коли ми почали Марк, здається, тільки вступав до театрального інституту. Ми не мали ні продюсерів, ні грошей на проект, ні розуміння, що буде довше. Був ковид і здавалося, що весь світ засинало.
Тобто це був своєрідний експеримент? Адже розуміння, що буде з кіноіндустрією, тоді не було ні в кого.
Ні, чому ж… Антон як криголам – дуже впевнений, знає, чого хоче. З ним було спокійно. І я зараз оглядаюся назад – адже ми тоді й подумати не могли, що у нас будуть прем'єри на фестивалях, що стрічка візьме стільки нагород. “Космос засинає” переміг у п'яти номінаціях на “Дусі вогню”.
А наскільки взагалі це важливо бути відзначеним? Адже у виборі – хто вартий статуетки, а хто ні – завжди є елементом суб'єктивної оцінки…
Будь-якій людині важливо, щоб її працю було помічено. Не важливо, де ти працюєш – у кіно, у цирку чи на заводі. Будь-якій людині приємна увага. І цю увагу він розцінює як кохання. А кохання потрібне кожному. Але я, щиро кажучи, проти нагород. Навіть не так… Я проти того, щоб усе це мало ефект змагання. Кіно – не спорт. Мені здається, кінематографісти не повинні нервувати чи переживати – отримають вони нагороди чи ні. Людина має йти знімати кіно не заради статуетки, а тому, що не може не знімати. І йти до театрального не заради «Оскара», а тому, що не може не грати. Кіно цікаве у самому процесі створення. І особисто мене єдина та найголовніша нагорода — це приз глядацьких симпатій. Тому що кіно знімається для глядача, а не для журі чи тих людей з індустрії, які ухвалюють рішення.
Завдяки успіху «Анори» вас та Марка Ейдельштейна знають тепер по обидва боки океану. Як думаєте, через це інтерес до «Космосу» буде вищим, ніж якби фільм випустили до тріумфу картини Шона Бейкера?
Мені важко відповісти на це запитання. Коли я вибираю, який фільм подивитися, має зійтися дуже багато факторів – мені важливі режисер, репутація артистів, у ньому задіяних, сарафанне радіо (що говорять про фільм) і, звичайно, головна тема. Але у випадку з «Космосом», мені здається, наш дует варто подивитися, щоб зрозуміти, чи ми схожі на себе в «Анорі». А потім подивитися «Ганді мовчав по суботах» та «Подорож на сонце і назад» і теж порівняти. Ми з Марком намагаємось ніколи не повторюватися, намагаємося знаходити нові звучання наших персонажів. Мені здається, у цьому щось є. Хоча нещодавно читала велику статтю про великих акторів, які всюди грають однакового – і в цьому вони круті. А є, хто змінюється на рівні ДНК – і вони теж круті. Тут дивлячись, що тобі більше цікаво. На дуетах повторяться точно ніколи не варто.
А як вам із Марком працювалося? Адже він із іншого покоління, плеяди нових зірок. Чи відчувається різниця у світогляді?
Це покоління справді інше. Вони по-іншому готуються, постійно щось обговорюють, вигадують… А ще дуже швидкі. Коли ми знімали «Космос» наші молоді артисти – Марк, Микита та Соня – дивилися ночами аніме на подвійній швидкості і всі розуміли. Для мене це дивно. Коли в моєму поколінні з'явився інтернет, всі казали, що він розкладатиме мізки і всі думатимуть по півгодини, щоб відповісти. А тут подвійна швидкість – нічого собі!
Що ще лишилося за кадром цих зйомок?
Неймовірні краєвиди. Ми знімали на краю світу там, де Баренцеве з'єднується з Білим морем. Добиралися туди вертольотами, жили у справжньому селі, яке раз у раз засипало піском. Вранці ми вирушали на зйомки, вночі поверталися. Ще ми їздили дивитися на морських котиків, острови-примари… Коли я думаю про цей проект, мені відразу ж спадає на думку слово «світло». Багато світла. Тому що там був полярний день і тривав він нескінченно. І мені здається, цим світлом пронизано весь наш фільм.
Зараз ви продовжуєте зніматись у Голлівуді. Чим відрізняється підхід західних діячів кіноіндустрії від вітчизняних?
Це, звичайно, тема великої розмови. Але наведу приклад. Минулого тижня ми знімали одне кіно у Нью-Йорку. І вигадала, що моя героїня має спотикнутися. Показала, як хочу це зробити – одразу ж прибігли схвильовані продюсери: «Будь ласка, не треба. Не дай боже, що станеться, а в нас немає сьогодні каскадерів на майданчику». Як не вмовляла, не дозволили мені це зробити. Зате наступного дня ми знімали там же невелику таку бійку з каскадерами. У мене досі розбиті коліна та великий синець збоку. Виходить, якщо на майданчику працюють каскадери, вони несуть за тебе відповідальність. У російському кіно не так – у нас завжди акторів бережуть.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
“Космос засинає”: Марк Ейдельштейн та Дар'я Єкамасова на прем'єрі фільму в Москві