Досліджуємо феномен разом із новим дизайном Fiorelli
Код Dolce Vita: чому світ досі хоче жити по-італійськи
Уявлення про красиве життя дивовижно стійке. Змінюються модні столиці, курорти й ресторани, але варто поставити на стіл розписану кераміку, додати келих холодного ігристого, великі сонцезахисні окуляри, стару Vespa десь у кадрі — й географія зчитується миттєво. Італія.
Причому ця Італія давно існує не лише на карті. Вона живе в кіно, модних кампаніях, готелях, інтер’єрах і нескінченних Italian summer у Pinterest. Ми впізнаємо її за кольорами й речами, але приваблює нас, здається, дещо інше. Ідея життя, в якому задоволення не обов’язково потрібно заслужити.
Цей культурний код постійно переосмислюють — у моді, дизайні, гастрономії. До нього цього року звернувся й італійський бренд Fiorelli, оновивши дизайн усіх своїх напоїв. На етикетках з’явилися мотиви майоліки — традиційної розписної кераміки, яка століттями була частиною італійського побуту. Вдалий привід розібратися, із чого насправді складається та сама dolce vita і чому через понад пів століття світ усе ще намагається її повторити.
До Фелліні й після
Сам вислів la dolce vita існував і раніше, але глобальним культурним кодом його зробила Італія на межі 1950–1960-х. Країна переживала економічне диво: зростали доходи й споживання, автомобілі ставали доступнішими, Рим перетворювався на один із центрів міжнародного кіновиробництва. На Cinecittа працювали американські студії, а на Via Veneto можна було зустріти кінозірок, аристократів, фотографів і тих, хто дуже хотів опинитися поруч із ними.
У 1960 році Федеріко Фелліні випустив La Dolce Vita. Фільм узагалі-то значно похмуріший за той безтурботний lifestyle, який згодом почали продавати під його назвою. Але образ виявився сильнішим за сюжет: нічний Рим, вечірки, кабріолети, темні окуляри, Аніта Екберг у фонтані Треві.
Навіть слово «папараці» світ отримав звідти — фотографа у фільмі звали Папараццо.
Далі сталося те, що культура робить найкраще: складна історія перетворилася на мрію.
У красивого життя виявилися цілком конкретні речі
Vespa. Льон. Еспресо біля барної стійки. Аперитив перед вечерею. Смугаста парасоля. Лимони. Керамічна тарілка, яка могла б спокійно висіти на стіні. Стіл, за яким ніхто не питає, скільки ще сидітимемо.
Сьогодні все це легко списати на Pinterest. Насправді більша частина цього набору виникла задовго до нього.
Майоліку в різних регіонах Італії виготовляють століттями; свої традиції розписної кераміки мають Сицилія, Кампанія, Умбрія, Тоскана та інші регіони. Vespa з’явилася у повоєнній Італії як практичний і відносно доступний транспорт, а стала одним із найвідоміших дизайнерських символів країни. Аперитив теж починався не як фотогенічний захід сонця з келихом у руці, а як звичай перед вечерею.
Можливо, саме тому цей набір досі не здається суто декорацією. За красивими предметами є побут.
Італійці взагалі добре вміють не ховати красиві речі до особливого випадку. Розписна тарілка потрібна, щоб із неї їсти. Хороший келих — щоб ним користуватися. Вино — не обов’язково чекати до дня народження.
Тут dolce vita починає звучати цікавіше.
Можливо, головна розкіш — це час
Ми живемо в досить дивну епоху. Навіть відпочинок навчилися оптимізувати.
Треба правильно спати, правильно тренуватися, прочитати певну кількість книжок, пройти свої десять тисяч кроків, встигнути на масаж і бажано отримати від усього цього максимальний результат. Відпустка теж має бути ефективною: побачити більше, забронювати найкраще, сфотографувати все.
На цьому тлі старе італійське вміння витрачати час виглядає майже радикально.
Випити каву, не відкриваючи ноутбук. Зустрітися на годину й просидіти три. Не забирати тарілки зі столу відразу після вечері. Відкрити пляшку в четвер, не придумуючи для цього подію.
У цьому немає нічого екзотичного. Навпаки — саме тому воно так добре працює.
Італійська культура має навіть точніше слово — convivialità. Його складно перекласти одним українським відповідником: це і товариськість, і гостинність, і задоволення від спільної їжі та часу разом. Не стільки про те, що стоїть на столі, скільки про людей навколо нього.
Тому й пляшка ігристого тут працює не як урочистий реквізит. Холодний Fiorelli Fragolino можна відкрити не на честь чогось, а посеред звичайного вечора — і в цьому, мабуть, значно більше від dolce vita, ніж у спробі відтворити вдома терасу десь у Позітано.
Чому ми знову хочемо лимони на всьому
Останні кілька років італійська естетика знову всюди. Italian summer, Mediterranean aesthetic, Amalfi style давно живуть окремим життям у соцмережах. Великі бренди повертають у колекції розписну кераміку, лимони, томатний червоний, морський синій, плетені фактури й орнаменти, які ще недавно могли здатися надто декоративними.
Dolce & Gabbana давно зробили сицилійську майоліку частиною власної візуальної мови. Zara Home працювала з історичною керамічною майстернею Fajalauza у Гранаді. Anthropologie переносить середземноморські мотиви плитки на посуд і домашній текстиль. А фотографії готелів Позітано з розписними підлогами, керамікою Vietri й лимонними деревами, здається, Pinterest здатен показувати нескінченно.
Після років стриманого бежевого мінімалізму людям, схоже, знову захотілося речей із характером.
Тому майоліка на нових етикетках Fiorelli працює не лише як очевидне посилання на італійське походження бренду. Вона повертає в кадр саме цю Італію — трохи гучну, кольорову, декоративну, не надто зацікавлену в тому, щоб бути бездоганно стриманою.
І, можливо, це хороший момент згадати: dolce vita ніколи не була стилем інтер’єру.
Можна купити розписану тарілку, поставити лимони у вазу, знайти правильні окуляри й забронювати квиток до Неаполя — і все одно нічого не відчути.
А можна довше просидіти з друзями за столом. Замовити десерт, хоча ніхто не збирався. Відкрити холодне ігристе просто тому, що всі нарешті зустрілися. Не дивитися на годинник ще хоча б годину.
І раптом з’ясовується, що код dolce vita досить простий.
Найприємніші речі не завжди варто залишати на потім.
