Гурт The All-American Rejects, відомий своїми хітами 2000-х, пережив період, коли був на межі розпаду, перш ніж повернутися з новими силами. Солісти Тайсон Ріттер та Нік Вілер розповіли про цей непростий етап свого гурту.
За словами Ніка Вілера, який зараз має 44 роки, гурт ніколи прямо не обговорював можливість розпаду, але неодноразово натякав на це. “Ми змирялися з тим, що, можливо, правильний час ніколи не настане. Але потім він настав”, – зазначив він.
Після періоду, коли гурт майже повністю поглинув їхнє життя, Вілер розповів, що пауза дала йому, Ріттеру, Крісу Гейлору та Майку Кеннерті час на особистісний розвиток та самопізнання поза межами гурту. “Нам довелося трохи відійти, і я думаю, саме тоді настали справжні болі зростання”, – пояснив Вілер. “Ми всі намагалися розібратися в собі та подивитися один на одного під новим кутом”.
Для 42-річного Ріттера цей період також дав новий погляд на молодих музикантів, які колись покинули своє рідне місто Стіллвотер, штат Оклахома, навіть не підозрюючи, наскільки великим стане їхній світ. “Я дивлюся на ті молодші версії себе… ніби на шкільних друзів, з якими давно не бачишся, бажаєш їм успіху і цікавишся, як у них справи”, – поділився Ріттер. “Я з великою ніжністю згадую ту молоду, дурну людину і вдячний, що вона мене не вбила”.
Для чотирьох хлопців з Оклахоми цей шлях означав перехід від виступів у тісному фургоні до спостереження за тим, як їхні пісні піднімаються в чартах, щоб потім опинитися майже в тій самій точці, коли вони вирушили в тур на підтримку свого другого альбому “Move Along”.
“Ми вже встигли трохи пожити в автобусі завдяки “Swing, Swing”, – розповів Вілер. “Але щойно ми закінчили запис “Move Along”, ми знову сіли у фургон, бо багато в чому це було схоже на початок з нуля”.
Хоча вони тоді цього не знали, альбом, який вони просували, згодом отримав потрійний платиновий статус. Але шлях до цього успіху не був миттєвим.
“Ми не знали, чи це злетить, чи матиме резонанс”, – сказав Вілер. “Я пам’ятаю, як продюсер Говард Бенсон розповідав про тиждень виходу альбому, коли він не потрапив у чарти так високо, як сподівалися всі. А “Dirty Little Secret” зайняв місяці, щоб пробитися на радіо. Ми й гадки не мали, що станеться”.
Невдовзі Rejects пройшли “курс молодого бійця” рок-зірок епохи Y2K, і Ріттер згадує одну шалену поїздку до Нью-Йорка, яка досі залишається для нього особливим моментом, коли їхня нова реальність почала по-справжньому усвідомлюватися. На церемонії MTV Video Music Awards 2006 року “Move Along” приніс гурту перший Moonman за найкраще групове відео, обійшовши номінантів, серед яких були Red Hot Chili Peppers.
Однак Moonman не гарантував їм повного рок-зіркового ставлення. Після значної перемоги гурт вирушив до бару в Челсі, куди їх відмовилися впустити. “Ми щойно виграли VMA, були на вершині світу, а нас все одно не пускали. Це було хрещення вогнем, а потім, знаєте, знову в дорогу”, – згадав Ріттер.
Тоді не було багато часу, щоб зупинитися і усвідомити, як далеко вони зайшли, але значущість тієї ночі досі не полишає Ріттера.
“Я думаю, ніщо так не уособлювало ту поїздку до Нью-Йорка, як момент, коли ми подумали: “Чорт забирай, ми справді є частиною цього культурного моменту в музиці”, – захоплено сказав він. “Я так вдячний, що маю цю історію, можу її розповісти і мати VMA у своїй ванній кімнаті”.
Сьогодні Rejects все ще потрапляють у сюрреалістичні ситуації, але тепер вони отримують від цього набагато більше задоволення.
“На цьому етапі кар’єри ми намагаємося не сприймати себе надто серйозно і просто отримуємо задоволення від таких речей”, – розповів Вілер. “Особисто я, гадаю, в минулому надто серйозно ставився до себе”.
Це нове ставлення перенеслося і на сцену. У 2025 році Rejects виступали на різних майданчиках, від університетських кампусів до задніх дворів та боулінг-клубів у рамках свого нетрадиційного туру House Party Tour, перш ніж повернутися до знайомого місця – Warped Tour.
Після семи виступів на фестивалі протягом своєї кар’єри, гурт знаходив дедалі винахідливіші способи зробити свої останні виступи незабутніми. У липні 2025 року гурт з’явився на фестивалі, переодягнувшись у The Beatles, одягненими у стилі Еда Саллівана. Тож, коли фестиваль привіз їх до Мехіко цього літа для першого виступу в країні, вони вирішили піти далі і перевтілитися в рок-легенд Kiss.
“Ми з’явилися на Warped Tour у Мехіко як Kiss”, – розповів Вілер. “Ми виконуємо пісні The All-American Rejects, але виглядаємо як Kiss”.
Їхньому менеджеру якимось чином вдалося домовитися, щоб Джин Сіммонс представив Rejects, що Вілер описав як “крезко сюрреалістичне”.
“Концерти стали надто дорогими, і є така… я не знаю… ми такий робочий гурт”, – сказав Ріттер. “Тож, мати можливість створити виступ, який відчувався масштабно і вражаюче, і дати фанатам Мехіко, які ніколи нас не бачили, унікальний досвід – так, це була енергія, що стояла за цим”.
Стосунки між Rejects та шанувальниками, які росли разом з їхньою музикою, еволюціонували й іншими, неочікуваними шляхами. “Я чув, як багато людей казали, що [“Dirty Little Secret”] викликала в них сексуальне пробудження, допомогла їм знайти себе, вийти з тіні та пишатися тим, хто вони є”, – сказав Ріттер. “Це було майже як перепочинок від необхідності приховувати себе”.
Наразі Rejects продовжують знаходити себе в сюрреалістичних ситуаціях – тільки тепер вони отримують від цього набагато більше задоволення.
Наразі, особливе видання їхнього другого альбому “Move Along” вийшло 4 вересня за сприяння Universal Music Enterprises. Воно включає три додаткові треки: “Kiss Yourself Goodbye”, “Bite Back” та “Eyelash Wishes”. Альбом доступний в цифровому форматі, на CD та вінілі.
Але навіть з одним з їхніх найвідоміших альбомів, що знову опинився в центрі уваги, новий розділ для Rejects – це більше, ніж просто ностальгія. Четверо музикантів знову знайшли шлях одне до одного після років, проведених на самостійних шляхах.
“Ми всі мали знову відчути ентузіазм, щоб повернутися і створювати нову музику”, – сказав Вілер. “Зв’язок зараз такий же міцний, як і тоді, коли ми записували “Move Along”. Ми знову в окопах, і дивимося, чи зможемо знову створити щось гучне”.