Відома українська хореографиня та танцівниця Олена Шоптенко втретє вийшла заміж. Ексклюзивно для Marie Claire вона розкрила деталі нового розділу свого життя: поділилася історією знайомства з чоловіком-австрійцем, розповіла про романтичне освідчення у Відні, експрес-підготовку до церемонії, весільні образи від українських брендів та зворушливий перший танець.
Олено, розкажіть детальніше про свого обранця. Хто він, чим займається, якими рисами та цінностями підкорив ваше серце?
Крістіан — австрієць, конвертований в українця, як я його жартома називаю. Він працює у сфері безпеки та управління ризиками. Якщо говорити простими словами, його робота полягає в тому, щоб допомагати людям і організаціям бути готовими до різних ризиків і проходити через кризові ситуації. Протягом багатьох років він працював із великими компаніями та гуманітарними організаціями в дуже складних регіонах світу, зокрема й в Україні — задовго до нашого знайомства.
Зараз він працює в ICMPD у Відні — це міжнародна міжурядова організація, яка займається питаннями міграції та міграційної політики, — а також має власну консалтингову компанію. Але для мене особливо важливо те, що він робив і продовжує робити для України. Він не просто професійно працював там. Він також самостійно фінансував і реалізовував гуманітарні проєкти в Україні, вкладаючи власні гроші та час, бо щиро вболіває за неї. З людиною з іншими поглядами я просто не могла б бути.
Він неймовірно добра людина, з величезним серцем. І дуже спокійний — як удав після обіду (сміється). Він бачив багато справжніх криз, тому дрібниці його не вибивають із рівноваги. І це важливо, бо витримати мене — це ще те завдання! Поруч із ним я відчуваю себе абсолютно собою. Без необхідності щось доводити, контролювати чи відповідати чиїмось очікуванням. Для мене це і є відчуття безпеки.
Він дуже хороший батько. Те, як він прийняв мого сина, для мене сказало все, що мені потрібно було знати. А ще він надзвичайно допитливий. Він пірнає, їздить на мотоциклі, любить подорожувати й може годинами розповідати про історію та різні країни. У нього неймовірне почуття гумору, дуже схоже на моє, тож нам ніколи не буває нудно разом.
Як ви познайомилися? І скільки часу минуло від першої зустрічі до пропозиції?
Вперше ми побачили одне одного приблизно чотири з половиною роки тому, а познайомилися ближче — близько чотирьох років тому. Це сталося на одному з новорічних заходів для українських дітей-переселенців у Відні. Я проводила для дітей танцювальний майстер-клас, а Крістіан був співорганізатором цієї події. І цікаво, що вже тоді ми обоє були там зі своїми дітьми: я була зі своїм сином, Крістіан — зі своєю донькою. А ще на тому заході був мій батько, який саме тоді гостював у мене у Відні.
Але наші стосунки почалися не одразу. Ближче спілкуватися і зустрічатися ми почали приблизно через пів року після того знайомства. Пропозицію Крістіан зробив мені вже приблизно через рік наших стосунків. А от до самого весілля ми прийшли набагато пізніше. Тобто між пропозицією і рішенням одружитися минуло два з половиною роки.
Як відбулося освідчення? Чи було воно для вас несподіваним?
Освідчення відбулося на знаменитому Віденському колесі огляду Wiener Riesenrad у Пратері. Там є спеціальний вагон, облаштований для приватної вечері, і Крістіан запросив мене туди, сказавши, що це просто наше побачення.
Під час вечері він зробив мені пропозицію, і для мене це було абсолютно несподівано. Він дуже ретельно все спланував і навіть радився з моєю найкращою подругою, яка живе у Франції, щодо вибору обручки. Тоді я якраз намагалася адаптуватися після вимушеної еміграції та збирала своє життя по шматочках, тому про заміжжя взагалі не думала.
А тепер це колесо стало для нас особливим місцем. Щороку в день освідчення ми повертаємося туди, щоб зробити спільне фото. Це вже наша маленька традиція.
Ваше весілля відбулося в історичному замку, розкажіть як обирали локацію?
Наше весілля відбулося в Нижній Австрії — приблизно за годину їзди від Відня, в дуже маленькому, старовинному й затишному замку Schloss Haggenberg. Я давно знала цю локацію і колись навіть розглядала її для своїх танцювально-терапевтичних ретритів. Тому, коли ми почали обирати місце для весілля, я майже одразу зрозуміла, що хочу провести цей день саме там.
Це зовсім не типовий замок із вежами та пафосом. У нього дуже незвичайна форма, він невеликий, камерний і дуже атмосферний. А його інтер’єр — це неймовірний симбіоз старовини й сучасного мистецтва. Власники спеціалізуються на реставрації старовинних будівель і зробили тут усе дуже незвично, але водночас надзвичайно зі смаком. А я найбільше в житті не люблю пафос. Тому це місце було для мене ідеальним — особливе, але без демонстративної розкоші. До того ж його називають замком Афродіти, що для весілля звучить майже символічно.
Чи розуміли ви одразу якою хочете бачити концепцію весілля, чи вона сформувалася поступово?
Від самого початку ми мали чітке розуміння, що не хочемо великого чи гучного весілля. Нам обом хотілося зробити дуже душевне свято — в першу чергу для себе. Такий celebration нашого кохання, поруч із найближчими друзями. Тому якоїсь чіткої концепції спочатку не було. Ми просто хотіли влаштувати хорошу вечірку для близьких, а все інше поступово складалося вже в процесі.
Скільки часу тривала підготовка? Що було найскладнішим?
Загалом підготовка до весілля тривала приблизно півтора місяця, і тут ми буквально «зламали» австрійську систему, тому що в Австрії весілля зазвичай планують за рік або хоча б за пів року.
Найскладнішим насправді було встигнути організувати все за такий короткий термін. Але це вже, скажімо так, дуже український підхід — коли треба, ми можемо зробити все швидко. І Крістіан, як австрієць, до цього вже, здається, звик і максимально відповідає цим темпам.
Нам дуже пощастило: у замку несподівано звільнилася потрібна дата, а в австрійському РАЦСі нам вдалося отримати дату для реєстрації шлюбу буквально за місяць. І далі все якось почало складатися саме собою.
До організації долучилися наші друзі. Практично всі люди, які допомагали нам із цим святом, робили це не просто як підрядники, а як друзі, які щиро хотіли допомогти нам підготувати цей день. І в результаті ми зрозуміли, що все відбулося саме так, як ми хотіли.
Розкажіть, як ви планували свої весільні образи? Що для вас було найважливішим у сукнях?
Про весільні образи я можу говорити годинами! Ними я завдячую моїй стилістці Тані Ромашко, з якою я почала працювати вже у Відні. Саме вона наполягла на тому, що в мене має бути точно не одна сукня, а щонайменше дві. Як вона каже: «Все-таки ти селебриті» (сміється). Я ж до свого статусу ставлюся набагато простіше.
Саме Таня звернулася до WONA Concept, і разом ми вибрали сукню EVANGELINE. Вона була ідеальною не лише для мене, а й для самого весілля: фактурна тканина дуже красиво підкреслювала мене і неймовірно пасувала до інтер’єру замку. Але найважливіше — у ній був дуже потужний український код.
Власне, українська ідентичність була для мене головним критерієм в обох весільних образах. Тому ми зупинилися на закритій сукні: весілля було наприкінці вересня, і мені не хотілося думати про верхній одяг. Вона виявилася не лише красивою, а й дуже комфортною — я могла легко рухатися та не боятися поїсти.
І, звісно, важливою деталлю був вінок із живих квітів від «Мануфактури віночків», створений спеціально для церемонії. Я точно знала, що хочу саме такий український символ, доповнений вуаллю — не стільки фату, скільки цей особливий образ.
І ще одна неймовірна деталь: щоб отримати цю сукню, я просто надіслала WONA Concept свої мірки за їхнім зразком. За тиждень до весілля я отримала сукню, яка ідеально сіла на мене без жодної примірки.
А оскільки я все-таки хореограф-постановник, окремий образ у мене був і для танцю. Це BRAID LONG DRESS з iconic косою від Світлани Бевзи, з якою ми давно знайомі. Цей образ вже був з фатою та так само з виразною українською ідентичністю, але з легкої, невагомої тканини, яка дозволяла мені вільно рухатися під час танцю, а потім і на вечірці.
Мені здається, саме образи стали однією з головних родзинок нашого весілля. Вони були не просто красивими — вони дуже точно відповідали і мені, і сутності самого свята. І найголовніше — всі ці образи були створені українськими брендами, чим я неймовірно пишаюся.
Якою була сама церемонія? І який момент став найзворушливішим для вас?
Церемонія була надзвичайно душевною і невимушеною. Плакали абсолютно всі — і ми з Крістіаном, звісно, також. Ми поєднали в ній українські та австрійські традиції, адже розуміли, що створюємо нову австро-українську сім’ю.
З австрійського боку була дуже незвичайна, але водночас важлива традиція — розпилювання дерева. Це символізує проходження подружжям труднощів разом. Спеціальною двосторонньою пилою потрібно розпиляти колоду до кінця, а зробити це можна лише тоді, коли обоє працюють в унісон. Це було одночасно дуже весело, смішно і дуже символічно. А наприкінці ми з Крістіаном разом стали на український рушник — як символ нашого спільного шляху.
І саме цей момент став для мене найзворушливішим. Я просто остаточно розплакалася. Бо рушник — це частина моєї культури, традиція моєї батьківщини, частина того, що визначає мене як українку. І для мене було надзвичайно важливо, що чоловік, який не є українцем, приймає цю частину моєї ідентичності.
Ми дуже різні. Якщо подумати, шанс, що ми взагалі зустрінемося, був, мабуть, мінімальним. Але це сталося, і я неймовірно щаслива. І навіть попри те, що мені довелося вимушено залишити свою країну, я точно знаю: де б я не була, я все одно нестиму із собою свою культуру та свою ідентичність.
Яким був ваш перший танець? Ви ставили хореографію чи це була чиста імпровізація?
Зізнаюся, мені було досить незвично самій собі ставити перший танець. І взагалі в мене не було бажання робити щось надзвичайне чи когось вражати. Мені хотілося, щоб цей танець був саме нашим.
Ми поставили його всього за три репетиції. Тут зіграли роль і брак часу, і, не буду приховувати, моя професійна майстерність. Перед першою репетицією я одразу попередила Крістіана, що йому доведеться познайомитися з тією частиною моєї особистості, яка йому навряд чи сподобається. Але заради спільної мети доведеться її трохи потерпіти (сміється).
Мені дуже пощастило, що Крістіан досить гнучкий і непогано танцює. А ще він дуже підтримує мене і взагалі не побоявся бути трохи незграбним зі своїми двома метрами зросту. Для нього було важливо виконати цей танець саме так, як я його задумала, тому що він знає, наскільки танець важливий для мене.
І для мене цей момент був особливим не тому, що це був наш перший танець, на який усі чекали. А тому, що я, як людина, для якої танець — це життя, змогла через мову тіла розповісти про нашу любов. Ніби зафіксувати її в русі.
І, мабуть, це дуже точно про наші стосунки: ми завжди підтримуємо одне одного, незалежно від обставин. Навіть коли один із нас просить іншого зробити щось, що виходить далеко за межі його зони комфорту.
Чи вдалося вам провести час удвох після весілля? Чи плануєте медовий місяць?
Ми мріємо провести час удвох після весілля, але поки такої можливості немає: попереду багато робочих завдань, діти й, зрештою, нам ще потрібно «відпрацювати» наше весілля. Але весільна подорож у нас обов’язково буде. Скоріше за все, ми зробимо її влітку і зараз якраз обираємо країну, в якій ми обоє ще не були.
Як я вже казала, Крістіан дуже багато подорожував світом через роботу, тому нам хочеться знайти щось справді незвичайне — місце, де ми зможемо не просто відпочити, а й пізнати нову культуру, отримати нові враження. Ми обоє дуже допитливі, постійно розвиваємося і любимо відкривати для себе щось нове.
А ще Крістіан навчив мене, попри все, що відбувається навколо, завжди залишати час для нас. Ми робимо це щодня. І я впевнена, що наша весільна подорож — це буде саме той особливий час для нас, який стане незабутнім.