Знавці історії, напевно, ставили питання: чому європейські чоловіки наприкінці XVI і на початку XVII століття часто вдягали незвичайні та розкішні коміри навколо шиї? Чи це була лише ще одна абсурдна модна примха, чи за цим незручним «намистом» крилися значно глибші мотиви?
Короткий погляд на історію виникнення "пишних комірів"
Ознака європейської моди кінця XVI століття — відома фреза — широкий гофрований знімний комір, часто укріплений дротом і крохмалем. Існує поширена оповідь, що тренд на подібні вироби започаткувала шляхетна іспанка, котра прагнула приховати дефекти на шиї. Проте, історики й досі сперечаються, прагнучи з’ясувати, кому вперше прийшло в голову, що носити "жорна" на шиї — це вдала ідея.
У період пізнього Відродження комір-фреза вважався доволі коштовною прикрасою, котра вимагала чимало часу на догляд та існувала для найбільш заможних і привілейованих вельмож іспанського двору. Накрохмалені складки були справжніми зрадниками: достатньо було ледь спітніти або опинитися в тумані, як уся ця велична конструкція ставала мокрою ганчіркою, що похмуро звисала на шиї. З цієї причини аксесуар неможливо було одягнути повторно без повторного моделювання та нанесення свіжого крохмалю.
Для чого їх носили?
Подібні вироби фактично брали свого власника в полон, фізично примушуючи тримати голову неприродно високо й велично — дивитися під ноги було просто нереально. Виглядало це імпозантно, а коштувало величезних грошей, отже, кожен аристократ, який поважав себе, так само як і чимало жінок, почали носити даний виріб.
В Іспанії ж носіння фрези вважалося не стільки модним, скільки демонстративним, оскільки це було очевидним символом аристократії та багатства.
Еволюція моди в Європі на фрези
Спершу подібні аксесуари мали доволі скромні розміри. Габарити комірів різко збільшились з появою в Іспанії крохмалю, завезеного з Нідерландів.
Догляд за цим мереживним монстром перетворювався на справжнє пекло для прачок та слуг, які, вочевидь, проклинали той день, коли винайшли крохмаль. Вони зберігали їх у спеціальних скринях. Крохмалили біле лляне полотно, з котрого і шили ці коміри. Потім полотно старанно збирали у складки, інколи у формі вісімок. Потім їх формували та сушили розпеченим круглим стрижнем, що називався гофрованою праскою. Дуже широкі оборки зі складками на тканині були надто важкими для утримання форми одним лише крохмалем, тому додатково був потрібен металевий каркас, на який натягувалася вся основна накрохмалена лляна тканина.
Європейська мода, що прийшла з Іспанії, на фрезу почала процвітати у 1550-х роках, коли виробництво крохмалю прийшло до Англії. У 1564 році пані Дінген ван дер Плассе перебралася з Фландрії до Лондона, заснувавши власну справу з виготовлення крохмалю. Справа розвивалася, і невдовзі виробники з’явилися по всьому Лондону. Крохмаль виробляли із зернових культур, здебільшого з пшениці.
Виготовлення крохмалю було настільки масштабним, зокрема й для продажу Іспанії, що Вільям Сесіл, головний міністр Єлизавети I, одного разу зазначив: «Чи це не дуже прикро, що ми витрачаємо стільки зерна на прояв марнославства та гордині, замість того, щоб вгамувати голод дуже багатьох голодних на вулицях?»
Саме завдяки цим гігантським комірам у Європі масово поширилася мода на виделки, адже донести їжу до рота руками крізь таку перешкоду стало справжнім акробатичним трюком.
Критика цієї моди та її зникнення
Незважаючи на популярність, гофровані коміри викликали доволі великі дебати в шістнадцятому столітті. Суворі протестанти, в яких від однієї думки про розкіш здригалося око, клеймували ці аксесуари як сатанинські "колеса" розпусти.
Відомий пуританин того часу Філіп Стаббс був шокований подібною модою. У 1583 році він писав:
«Величезні жахливі коміри… Вони виступають на чверть ярда від їхньої шиї… Диявол у всій своїй люті, першим винайшов би ці "колеса", зважаючи на все, це і є його одяг.»
Чим більше поширювалася така мода в Європі, тим більш незвично люди крохмалили собі фрези, і часто можна було зустріти людей з неймовірно величезними виробами. Дійшло до того, що певні європейські уряди намагалися ухвалити закони, котрі обмежували розмір подібних комірів. Королева Англії Єлизавета I, котра правила з 1558 по 1603 рік і любила сама носити фрезу, у 1580 році ухвалила закон, що обмежував їхній розмір, який могли носити люди поза її двором. Дійшло до цілковитого абсурду: королева змусила бойову варту біля воріт Лондона займатися не ловом шпигунів, а вимірюванням комірців у перехожих, перетворивши солдатів на "поліцію моди".
Фрезу чоловіки продовжували носити і на початку XVII століття, але всього за декілька десятиліть він вийшов з моди. Коли король Карл I зійшов на трон у 1625 році, європейська шия нарешті змогла вільно дихнути — задушливий аксесуар відійшов у минуле. А іспанський король Філіп IV заборонив їхнє носіння на території своєї країни.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Розкішні аксесуари за ціною життя: це право на самовираження чи демонстрація зверхності?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
👑 Символ величної еліти 👺 Розпуста багатіїв 🤔 Мода завжди дивна
📊 Карта думок
👑 Символ величної еліти 0% 👺 Розпуста багатіїв 0% 🤔 Мода завжди дивна 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!