16 січня народилася письменниця і філософка Сьюзен Зонтаґ, одна зі знакових інтелектуалок XX століття. Vogue.ua вирішив розповісти про неї більше.
Сьюзен Зонтаґ
Письменниця, професорка і активістка, Зонтаґ – одна з найбільш провокаційних інтелектуалок XX століття. За її словами, література стала для неї паспортом, який дозволив перейти кордон до "великого" життя – тобто зони свободи. Вона була суперечливою і славилася революційними настроями. Вона захищала права жінок і займала активну позицію. Її і хвалили, і критикували водночас за замітки про американську культуру. Багато її політичних есе сьогодні такі ж актуальні, як і 50 років тому. Vogue UA розповідає, що потрібно знати про Сьюзан Зонтаґ.
Реклама
Сьюзан Зонтаґ і особисте
Зонтаґ народилася і більшу частину життя провела в Нью-Йорку, навчалася в найкращих вишах країни – університетах Берклі і Гарвардському, викладала в Колумбійському університеті. Раз письменниця була заміжньою, але більшу частину життя прожила з фотографом Енні Лейбовіц – вони познайомилися 1898 року на зніманнях були разом до 2004-го, смерті Зонтаґ. Найзнаменитіші її портрети зробила саме Лейбовіц. Про фотографію у письменниці була особлива думка. "Сфотографувати людину – означає вчинити над нею певне насильство: побачити її такою, якою вона себе ніколи не бачить, дізнатися про неї те, чого вона не знала, одним словом, перетворити її на об'єкт, яким можна символічно володіти. Якщо камера – сублімація зброї, то фотографування – сублімоване вбивство", – писала Зонтаґ.
Сьюзен Зонтаґ і Енні Лейбовіц
Сьюзан Зонтаґ про політику
Зонтаґ була людиною з чітко вираженою позицією, широкими інтересами і відкритим поглядом на світ. З молодості вона була прихильницею відкритих дискусій, пізніше стала антивоєнною спікеркою. Під час війни у В'єтнамі письменниця була однією з небагатьох, хто вирушив до Азії, щоб на власні очі побачити те, що відбувається, не довіряючи американським медіа. Пізніше, в час війни в Югославії, Зонтаґ поїхала в Сараєво, щоб поставити спектакль за п'єсою Беккета в зруйнованому бомбардуваннями театрі.
Сьюзен Зонтаґ
Сьюзен Зонтаґ про власні страхи
Зонтаґ почала писати ще в підлітковому віці і вже в перших текстах торкалася тем, які хвилюватимуть її завжди. У шкільних есе вона говорила про наслідки Другої світової війни, порівнювала майже незаймані Штати і Європу, де бомбардування не пощадило нікого.
До теми смерті, жертв і тривоги вона звертається в своїх есе «Хвороба як метафора» і «СНІД і його метафори». У них Зонтаґ пише про свої відчуття з приводу тривалої боротьби з раком і скорботи за найближчими друзями, померлими під час епідемії СНІДу.
Сьюзен Зонтаґ
Сьюзан багато писала про фемінізм і рівні права в суспільстві. Але крім гостросоціальних тем Зонтаґ говорила і про мистецтво 60-х. Критичні статті були її пристрастю. Коло її питань: фотографія, мода, масовий смак, етика. У тому числі під впливом друзів і коханих з'явилися її тексти про кемп і хепенінги, Сартра, Камю, Годара і сучасний театр.
Найвідоміші тексти
Сьюзен Зонтаґ
Чотири художні книги, сотні статей про мистецтво, кіно і суспільство – творчість Зонтаґ охопила 70 років американської історії з 1933 року. Найважливіші тексти – «Нотатки про кемп», «Проти інтерпретації», «Коли ми дивимося на біль інших» і збірник есе «Про фотографію».
Зонтаґ складно назвати іконою моди, але вона, безперечно, була дуже стильною. Вона любила чоловічі штани, сорочки, водолазки, пізніше – об'ємні в'язані кардигани, практично не чепурилася, але була дуже фотогенічною. Найкращі її портрети робила не тільки Енні Лейбовіц, але і ще один знаменитий художник – Енді Воргол. «У смаку немає ні системи, ні доказів, – Сьюзен Зонтаґ в «Нотатках про кемп». – Однак існує щось на зразок логіки смаку: постійна чутливість, яка завжди закладена в основу та вирощує смак. Чутливість майже – але не абсолютно – невимовна. Будь-яка чутливість, яка може бути втиснута в жорсткий шаблон системи або схоплена грубими знаряддями доказів, перестає бути чутливістю. Вона твердне ідеєю».
