11 лютого 2010 року пішов з життя Александр Макквін — британський дизайнер, якому судилося стати легендою ще за життя. Шок, мистецтво і епатаж — саме ці слова найкраще описують Макквіна, а vogue.ua згадує 5 його найепатажніших шоу.
Александр Макквін
"Зубастий фантазер", як називали його в дитинстві, вів життя вільного художника, чим підтверджував репутацію талановитого хулігана. Кожен показ його нової колекції неодмінно перетворювався в театральне дійство, що приголомшувало уяву глядача. Головними у своїй справі він вважав свободу думки і творче самовираження, яке не знає обмежень. "Ти повинен знати правила, щоб порушувати їх, я тут, щоб руйнувати правила, але зберегти традиції", — так говорив дизайнер, новаторський підхід якого дав світові моди унікальні форми і силуети.
Реклама 
Сукня, забризкана фарбою з двох машин з італійського автозаводу. Цим жестом Макквін намагався донести, що модна індустрія перетворилася на бездушного робота, якого цікавить тільки комерція. Колекція No.13, весна-літо 1999
Александр Макквін був дизайнером, сліпучі творчість і оригінальність якого були виражені за допомогою технічної віртуозності та концептуальної складності його моделей. Колекції дизайнера назавжди залишаться шедеврами авангардного та виконавського мистецтва: він чотири рази був удостоєний звання "Найкращий британський дизайнер року", а 2003 року отримав орден Британської імперії.
Колекція VOSS весна-літо 2001
2001 року майстер перформансу Александр Макквін перетворив звичайне дефіле у приголомшливе шоу. Показ відбувався за склом у тьмяно освітленому приміщенні. Глядачі спостерігали за шоу, наче заглядали у вікна: центральне місце на подіумі займав великий дзеркальний куб.
У залі спалахнуло світло, але, на подив присутніх, шоу не починалося ще більше години. Глядачі були змушені дивитися лише на власне відображення в очікуванні показу. Тим часом Макквін спостерігав за реакцією публіки на моніторі: глядачі намагалися відводити очі від дзеркального куба, щоб не дивитися на себе. Це була продумана частина шоу дизайнера, головна ідея якого полягала в тому, щоб "розвернути fashion-індустрію обличчям до цих людей".
Скляна кімната була підсвічена зсередини, і вся обстановка нагадувала велику палату в психіатричній лікарні: коли дефіле нарешті стартувало, уздовж скла почали розважливо прогулюватися моделі у струмливих сукнях, прикрашених майстерною обробкою: вишивкою, черепашками мідій і пір'ям. Голови деяких дівчат були забинтовані, зачіски інших прикрашали опудала птахів замість головних уборів. Стримані офісні штанні костюми, топи з пластика, асиметричні піджаки — прості лінії крою доповнювала гіперболізація образів. У фіналі шоу на подіумі згасло світло, але спалахнуло в тому самому дзеркальному кубі. Його стіни почали розпадатися на всі боки і розбиватися вщент об підлогу. Перед глядачем постала оголена жінка в масці: вона лежала на кушетці, а навколо неї пурхали метелики, немов уособлення фотографії Джоела-Пітера Віткіна Sanitarium. Героїнею інсталяції була Мішель Оллей, відома британська письменниця і журналістка. Показ коштував Макквіну 70 тисяч фунтів, а на будівництво декорацій пішов тиждень.
DELIVERANCE весна-літо 2004
Провести танцювальний марафон замість звичайного показу — таку витівку міг тоді придумати тільки Макквін. Точкою опертя для модного генія послугував фільм Сідні Поллака 1969 року "Загнаних коней пристрілюють, чи не так?". Разом із моделями в показі взяли участь і професійні актори. Шоу втілювало танцювальний конкурс часів Великої депресії, коли молодь нестримно танцювала до упаду для того, щоб забути про проблеми і відсутність перспектив. У фіналі марафону модель Карен Елсон зомліла від запаморочливого танцю (за сценарієм). Під бурхливі оплески публіки зі сцени її забрав сам Макквін. Відтворити ту епоху на подіумі вдалося після двох тижнів наполегливих тренувань у паризькому танцювальному залі XIX століття під керівництвом шотландського хореографа Майкла Кларка.
WIDOWS OF CULLODEN осінь-зима 2006/2007
Колекцію "Вдови Каллодена" дизайнер створив, щоб пролити світло на бурхливу політичну історію Шотландії, а саме — на одну з найкривавіших подій британської історії 1746 року. У той рік поруч із селищем Каллоден зійшлися війська шотландського ополчення під проводом Чарльза Стюарта і урядові війська: в бою загинули понад півтори тисячі шотландців.
У колекції Макквіна переважали складні фактури тканин, варіації з шотландської клітинки, хутра і пір'я. Під стукіт барабанів і звуки волинки моделі дефілювали по дерев'яному подіуму, зі складними конструкціями з рогів, гнізд, крил метеликів і птахів. Показ супроводжувала музика Джона Вільямса з "Списку Шиндлера". Кульмінацією шоу стала поява з темряви голограми Кейт Мосс у повітряній сукні з органзи: сама вона не могла взяти участь у показі.
Колекція THE HORN OF PLENTY осінь-зима 2009-2010
Показ The Horn of Plenty, що в перекладі означає "Ріг достатку", залишається одним із найяскравіших в історії моди. Зі знаннями у царині орнітології Макквін не міг не надихнутися будовою птахів, а пір'я не раз ставало доповненням у колекціях дизайнера. За словами редактора британського Vogue Міранди Альмонд: "Це було те шоу, яке повертає віру в моду".
У темному залі в центрі подіуму розмістили величезну купу сміття чорного кольору, в якій можна було розгледіти предмети побуту сучасної людини: колеса, телевізори, торбинки. Моделі ходили навколо у взутті неймовірної висоти, одягнені в одяг контрастних кольорів. Головні убори, що повторювали парасолі і клітки для птахів, вражали своїми гіпертрофованими розмірами. Утилітарні речі колекції сміливо поєднувалися з одягом, виконаним повністю з качиного пір'я. Драматизму надавав яскравий макіяж: вибілені обличчя і яскраво-червоні або "винні" губи, нафарбовані за контур, — моделі нагадували більше гумових ляльок. Музику Nirvana і The Smith пронизувало вовче виття і звуки кардіограми. У фіналі на подіум одна за одною вийшли дві моделі, одягнені в білу і чорну сукні-кокони, виконані повністю з пір'я. Такі вбрання, не призначені для носіння, — надто театральні і драматичні, — викликали багато критики, проте повністю втілювали головну ідею бренду: всі колекції — це мистецтво, а не комерція.
Колекція PLATO`S ATLANTIS весна-літо 2010
Політ безмежної уяви продемонстрував Александр Макквін під час показу 2010 року. Натхненний ідеєю глобального потепління і життям після апокаліпсису, дизайнер втілив свої фантазії, де землю населяють напівлюди-напіврептилії, пристосовані до життя як на суші, так і під водою. Головна ідея полягала в тому, що "людина повинна буде повернутися туди, звідки прийшла". Колекція Plato's Atlantis стала прогнозом апокаліпсису від Макквіна.
Дефіле відкривала відеоінсталяція фотографа Ніка Найта, на якій по тілу оголеної моделі Ракель Циммерман повзали змії, що перетворювалися на симетричні візерунки. Колекція складалася з легких суконь, речей хитромудрих форм з принтами, які повторюють малюнки шкіри рептилій і переливчастих крил метеликів. Образ інопланетних істот доповнювали високі зачіски. Але воістину впізнаваною колекцію "Атлантида Платона" зробили туфлі Armadillo, що перекладається як "броненосець" — висока платформа і каблук заввишки 30 сантиметрів. Згодом Аrmadillo heels завоювали свою популярність завдяки Леді Ґазі, яка з'явилася в них у своєму кліпі Bad Romance.
