Культура 24.04.2026 Вікторія Козар Володимира Івасюка визнають одним із засновників української естрадної музики та символом національної культури.
24 квітня 1979 року зник видатний український композитор, музикант і мультиінструменталіст Володимир Івасюк. Цього дня він залишив оселю і не повернувся. 18 травня тіло митця, знайденого повішеним на дереві, випадково виявив військовий у Брюховицькому лісі. Слідчі висунули версію самогубства, проте громадськість не сприйняла такий висновок. Видання Viva! представить цікаві факти з життя Івасюка та розкриє причини його загибелі.
Дитинство та молодість
Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року у місті Кіцмань, Чернівецької області. Його батьки, Михайло Івасюк та Софія Карякіна, були педагогами. Михайло володів шістьма мовами, займався письменництвом, створюючи прозу та поезію, зокрема про Голодомор. У юності чоловік прагнув здобути вищу освіту. За спробу перетину румунсько-радянського кордону його було засуджено до ув’язнення у радянських таборах.
Володимир змалку виявляв інтерес до музики. У п’ять років він почав навчатися гри на скрипці в місцевій музичній школі, відкритій за підтримки його батьків. Згодом він вступив до Київського музичного ліцею імені Миколи Лисенка на клас альта. Навчання довелося перервати через хворобу, тому він повернувся до Кіцманя. Там Володимир продовжив опановувати гру на фортепіано в музичній школі.
Інцидент із Леніним та робота на заводі
У 1966 році родина Івасюків переїхала до Чернівців. Він вступив до місцевого державного медичного інституту, проте був відрахований у перший же день навчання. Причиною стало те, що Володимир разом із однокурсниками випадково пошкодив погруддя Леніна у Кіцмані.
Деякий час Івасюк працював помічником токаря на заводі «Легмаш». Там він очолив хор, який за півроку здобув перемогу на обласному конкурсі. Згодом Володимир створив музику до пісні «Відлітали журавлі», за яку отримав першу премію. Отримавши позитивну характеристику на заводі, хлопець зміг відновити навчання у медінституті.
Паралельно Івасюк почав виступати в ансамблі пісні й танцю «Трембіта», де грав на скрипці. Також завдяки його зусиллям у навчальному закладі з’явився камерний оркестр.
Створення «Червоної рути»
У 1970 році Івасюк представив пісні «Червона рута» та «Водограй», які згодом стали національним надбанням. 13 вересня того ж року Володимир вперше виконав ці композиції разом з Оленою Кузнецовою на Театральній площі в Чернівцях. Це відбулося під час прямої трансляції телепередачі «Камертон доброго настрою».
Протягом трьох років Володимир намагався розгадати таємницю червоної рути. Автор віднайшов назву квітки у виданні «Коломийки» 1906 року, яке зберігалося у старій батьківській бібліотеці. Там були такі рядки:
«Ой ходила, говорила гільтайова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати,
Назбирала троєзілля червону рутоньку,
Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку».
Композитор також відвідував гуцульські села та спілкувався з місцевими жителями. Під час однієї з таких мандрівок він знайшов цікаві варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про чарівне зілля, яке уособлювало щире і світле кохання.
Виступ на фестивалі «Пісня-71»
Івасюк тісно співпрацював із Назарієм Яремчуком та Василем Зінкевичем, які входили до складу ВІА «Смерічка». Композитор створив чимало творів, які довірив колективу: «Я піду в далекі гори», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Залишені квіти». Це був унікальний союз геніального автора та двох талановитих виконавців.
Знаковим став виступ Яремчука, Зінкевича та Івасюка на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71» в «Останкіно». Троє молодих виконавців у традиційних карпатських строях заспівали українською мовою «Червону руту», вразивши глядачів. Виступ був самобутнім, яскравим і помітно виділявся на тлі інших. Після цього «Червона рута» здобула шалену популярність по всьому Радянському Союзу.
Фільм «Червона рута» та співпраця з Ротару
У 1971 році вийшов український музичний фільм «Червона рута», зйомки якого проходили у селищі Яремче, Івано-Франківської області. Роль карпатської дівчини Оксани виконала Софія Ротару, а шахтаря Бориса зіграв Василь Зінкевич. Вони відтворили романтичну історію, що сталася в поїзді «Донецьк — Верховина». У стрічці прозвучали відомі твори Івасюка: «Червона рута», «Водограй», «Залишені квіти».
Багато композицій Івасюка виконувала Софія Ротару, з якою у нього склався плідний творчий союз. У 1977 році вийшов альбом «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару», записаний у київському Будинку звукозапису на студії «Дніпро». Це була платівка-гігант, видана фірмою «Мелодія». До неї увійшли твори «Пісня буде поміж нас», «Запроси у сни», «Два перстені», «Далина», «Червона рута», «Водограй».
Навчання в медичному та участь у конкурсах
У 1972 році Івасюк переїхав до Львова для навчання в медичному інституті. Таке рішення було прийнято під впливом батька, який прагнув, аби син мав надійну професію.
Того ж року пісні композитора були виконані ансамблем «Смерічка» у Львівському театрі імені Марії Заньковецької. Закінчивши медичний виш, Володимир розпочав навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії. У цей період він створив музику до вистави «Прапороносці» за однойменним романом Олеся Гончара.
У 1975 році на екрани вийшов фільм «Пісня завжди з нами», в якому прозвучало 6 пісень автора. Їх виконувала Софія Ротару. Івасюк був присутній на зйомках стрічки, за що його відрахували з консерваторії. Однак згодом Володимир поновив навчання у виші. Невдовзі Ротару здобула перемогу на фестивалі «Сопот-77» з піснею Івасюка «У долі своя весна».
У 1978 році Івасюк брав участь у Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані, Всеукраїнському зльоті творчої молоді, а також переміг на Всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві.
Особисте життя
Композитор мав насичене особисте життя. У юнацькі роки Івасюк був у стосунках з Людмилою Шкуркіною. Вони разом навчалися у музичній школі. Згодом Шкуркіна стала солісткою ансамблю «Буковинка», заснованого Івасюком. Володимир також присвятив коханій пісню «А мені шістнадцять літ».
У Чернівецькому медичному інституті Івасюк зустрічався з Марією Соколовською. Дівчина була учасницею ансамблю «Трембіта», а також вони разом навчалися.
Ще одним захопленням музиканта була журналістка Галина Тарасюк. Саме вона надихнула Івасюка на створення композиції «Пісня буде поміж нас». Проте, їхні шляхи розійшлися: Володимир переїхав до Львова, а Галина вийшла заміж за іншого.
Протягом останніх 5 років життя Івасюк перебував у стосунках із росіянкою Тетяною Жуковою, яка працювала солісткою Львівського оперного театру. Однак родина композитора не схвалювала вибір Тетяни як потенційної дружини для Володимира. Вони відчували, що жінка має приховані мотиви.
Батьки Івасюка стверджували, що Жукову йому підіслали представники КДБ. Цікаво, що після загибелі композитора росіянка виїхала до Туркменістану, а невдовзі її бачили у Білорусі. Відтоді у публічному просторі вона не з’являлася.
Смерть і похорон Івасюка
Івасюк раптово зник 24 квітня 1979 року. Того ж дня батьки звернулися до правоохоронних органів. Композитора шукали протягом двох тижнів, проте безуспішно, і справу було закрито. 18 травня 1979 року тіло Івасюка випадково помітив військовий, який тренувався у Брюховицькому лісі. Він виявив його повішеним на дереві.
Слідчі висували версію самогубства через нестабільний психологічний стан Івасюка. Річ у тім, що Володимир перебував на обліку у Львівській обласній психіатричній лікарні. Композитору це було необхідно для відновлення навчання в консерваторії, а хворобою можна було пояснити пропуски занять. Однак, слідчі не виключали інших версій. Водночас, люди не вірили, що Івасюк, перебуваючи на піку своєї творчості, повний ідей та планів, міг добровільно піти з життя.
Похорон митця став актом протесту проти радянської влади. Представники КДБ докладали зусиль, щоб на прощання з Івасюком прийшло якомога менше людей. Незважаючи на це, на похорон маестро до Львова з’їхалися прихильники з усієї України. Труну з тілом композитора несли від будинку до могили, а під час церемонії прощання люди трималися за руки. Дехто після цього втратив роботу, а декого навіть ув’язнили.
Івасюка поховали на Личаківському цвинтарі. Натомість біля могили музиканта постійно чергували співробітники КДБ, які знищували будь-які записки, залишені там відвідувачами.
Родина протягом 11 років не могла встановити пам’ятник Івасюку через заборону влади. Меморіал у вигляді бронзової статуї композитора біля рояля з’явився лише у 1990 році.
Справжня причина смерті Івасюка
У 2015 році прокурор Львівської області Роман Федик заявив в інтерв’ю «Високому замку», що Івасюка вбили співробітники КДБ. Під час розслідування слідчі знайшли докази, що підтверджують цю версію. Згодом у Генпрокуратурі повідомили, що композитора повісили на дерево вже мертвим.
«Слідчі прокуратури зібрали беззаперечні докази того, що у 1979 році співака Володимира Івасюка було вбито співробітниками КДБ. Коли тіло улюбленця народу знайшли у Брюховицькому лісі, радянська влада поспішила оголосити, що Володимир Івасюк вчинив самогубство. Люди відмовлялися в це вірити. Сьогодні можу констатувати, що нам вдалося знайти свідків та беззаперечні докази вбивства Володимира Івасюка працівниками КДБ», – заявив Роман Федик.
А у 2019 році у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз було проведено кілька слідчих експериментів, під час яких спробували відтворити обставини самогубства. Для цього підібрали схоже дерево і спробували залізти на нього, аби зав’язати петлю на шиї. У ході експерименту було встановлено, що Івасюк фізично не міг вчинити самогубство за таких умов, навіть будучи надзвичайно сильним. Для цього знадобилося б щонайменше двоє осіб.
«Першим вирішувалося питання, чи міг потерпілий самостійно залізти на дерево, на висоту гілки 1,7 метра, зав’язати вузол та вчинити самогубство. Другим – чи можливо інсценувати самогубство за допомогою допоміжних засобів – драбини, підставки тощо, хоча на тому місці нічого подібного виявлено не було. І третє – чи можливо провести інсценування самогубства без застосування цих допоміжних засобів. І в результаті експерименту було встановлено, що зав’язати вузол та провести інсценування самогубства навіть дуже сильна фізично людина не змогла би. Очевидно, що їй для цього знадобилася б чиясь допомога», – розповів директор Київського НДІ судових експертиз Олександр Рувін «Укрінформу».
Пам’ять про Івасюка
Іменем Івасюка названо вулиці та проспекти у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Сумах, Дніпрі. У 1989 році піснею композитора було названо фестиваль «Червона рута», а через 10 років у Чернівцях відкрито Меморіальний музей Володимира Івасюка.
У 1994 році композитора посмертно нагороджено Шевченківською премією. А у 2009 році Віктор Ющенко присвоїв Івасюку звання Героя України за самовіддане служіння Україні та видатний внесок у розвиток національної музичної культури. У 2011 році на проспекті Шевченка відкрито бронзовий пам’ятник композитору. Фінансування меморіалу здійснив Святослав Вакарчук. А у 2017 році в Києві на Будинку звукозапису було розміщено меморіальну дошку Івасюку.
Володимир Івасюк увійшов в історію культури як новатор, який довів, що українська пісня може звучати сучасно, стильно і з дотриманням традицій. Його твори актуальні поза часом і досі виконуються на численних фестивалях, церемоніях музичних нагород та концертах пам’яті.