Культура 19.03.2026 Вікторія Козар Вислови поетеси залишаються доречними і здобувають дедалі більшу популярність.
Сьогодні, 19 березня, відзначає знаменну дату видатна українська поетеса, письменниця, дисидентка Ліна Костенко. Їй виповнюється 96 років. Ліна Василівна створила сотні поезій, які увійшли до поетичних добірок «Вітрила», «Мандрівки серця», «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Річка Геракліта», а також славетних романів «Маруся Чурай», «Берестечко», «Записки українського самашедшого».
Крім того, Костенко завжди демонструвала активну громадську позицію – виступала проти радянського режиму, підтримувала побратимів-шістдесятників і засуджувала корупцію у своїх творах. Так поетеса стала уособленням незламності, інтелектуального опору та любові до України. А її доробки надихають та спонукають до роздумів про найважливіше мільйони сучасників. Видання Viva! підготувало добірку найвиразніших цитат з творчої спадщини Ліни Костенко, які вражають своєю влучністю.
- «Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!».
У рядках із твору «Між іншим» 1980 року Ліна Василівна зверталася до сучасників із закликом замислитися над своїми діями. Вона нагадувала, що у світі достатньо негативних явищ, які від нас не залежать, тому варто покращувати принаймні те, що під силу.
Під словами «взаємно красивими» малася на увазі взаємна повага, доброта, щирість та вміння слухати. Лише в морально здоровому соціумі може формуватися сильна та впевнена особистість, яка не боїться бути собою та здатна досягати поставлених цілей.
- «Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми – живі, нам треба поспішати».
У вірші «Життя іде і все без коректур» Костенко нагадувала людям про невпинний плин часу. Поки ми вагаємося, боїмося, страждаємо від власних комплексів, життя минає. Тому поетеса закликала не відкладати на потім те, чого прагнемо сьогодні. Жити тут і зараз, не потонути у власних страхах, а робити те, до чого прагне душа.
- «А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».
Ліна Василівна завжди демонструвала патріотичну позицію та підкреслювала унікальність України. Поетеса зазначала, що протягом історії наша держава переживає складні випробування, періоди нестабільності, війни, і мусить невпинно боротися за свою незалежність.
Костенко нагадала, що немає у світі аналогічної країни, яка б долала такі важкі випробування, що випали на долю України. У цьому, на думку поетеси, криється сила українського народу.
- «Манія величі – це хвороба. Комплекс меншовартості – теж хвороба. Тільки ще гірша. Бо від манії величі станеш іспанським королем, як Поприщін у Гоголя. А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахою і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки».
Думка Костенко полягала в тому, що важливо мати адекватну самооцінку – не бути зарозумілим, але й не принижувати себе. Комплекс меншовартості поетеса згадала у контексті того, що деякі люди вважали все українське другосортним, не вартим уваги. Протягом століть Росія провадила пропагандистську політику, нав’язуючи власну винятковість, перевагу, особливість і окуповуючи українські землі.
Через це деякі громадяни повірили цим наративам, почали спілкуватися російською мовою і цуралися української культури, літератури, мови. Натомість Ліна Василівна закликала опам’ятатися та викорінити в собі комплекс меншовартості, нарешті полюбити власну країну та її надбання. Адже лише так можна бути незалежною нацією зі своїм голосом.
- «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі».
Цитата з роману «Маруся Чурай» розкриває глибину почуттів головної героїні, яка не уявляє свого життя без коханого. Дівчина з Полтавщини уособлює безмежність та готовність до самопожертви заради любові, тоді як Гриць символізує буденність та земне. Герой є доволі прагматичним, нездатним відповісти Марусі тією ж взаємністю, до того ж зраджує її з Галею Вишняківною.
Водночас Гриць переживає внутрішній конфлікт, адже прагне догодити своїй матері, яка мріє про заможну невістку. Проте Гриця приваблюють виключно матеріальні статки Вишняківни, а не її характер чи душа. Так Ліна Василівна зображує красу жіночої любові, яку чоловік не в змозі осягнути…
- «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».
Поетеса завжди наголошувала, що нація часто втрачає свою сутність, коли починає використовувати не власну, а чужу мову. Костенко вважає мову ідентифікатором нації, що визначає людину, тому закликала плекати її, розвивати та активно вживати.
Нехтування рідною мовою призводить до втрати національної самобутності, духовної незалежності та занепаду державності. Використання іншої мови неминуче затягує у ворожий культурний простір і розмиває кордони. Тому Ліна Василівна застерігала українців від хибного вибору, який матиме серйозні наслідки.
- «Нам треба жити кожним днем.
Не ждать омріяної дати.
Горіть сьогоднішнім вогнем.
Бо завтра може не настати».
Люди за своєю природою схильні очікувати чогось особливого: свята, відпустки, літа, дня народження, і відкладати важливе на потім. Поетеса попереджала, що таке очікування часто є шкідливим, оскільки в цей час можна знецінити цінність моменту “тут і зараз”.
Костенко нагадувала, що життя триває, і потрібно насолоджуватися ним у теперішній момент, аби потім не шкодувати. А нагадування про те, що “завтра може не настати” є особливо актуальним у наш час, коли росіяни атакують українські міста та вбивають їхніх мешканців. Важливо цінувати життя і бути вдячним за те, що маємо.
- «І все на світі треба пережити.
І кожен фініш — це, по суті, старт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт».
У рядках з вірша «Пісенька з варіаціями» авторка пише про бурхливість життя, в якому є місце випробуванням і проблемам. Тому людині доводиться бути сильною, аби все подолати і рухатися далі. Ліна Василівна радить не перейматися через минуле, бо його вже не повернути, а також не поспішати у майбутнє, бо ніхто не здатен його точно передбачити.
Поетеса нагадує про силу теперішнього моменту, коли варто втілювати свої бажання. Крім того, не буває невдач – кожна помилка стає уроком, з якого можна зробити цінні висновки. Завжди є можливість почати все знову і трансформувати негативний досвід на користь.
- «У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна».
Цитата з роману Костенко «Записки українського самашедшого» стала пророчою і особливо актуальною в період повномасштабного вторгнення Росії проти України. Під хворобою країни-агресорки Ліна Василівна має на увазі загарбницьку політику з окупації чужих територій та знищення мирного населення.
Авторка пише, що це не лікується, оскільки Росія протягом століть нападає на інші країни і поширює там свою пропаганду. Авторка вважає, що окупанти ніколи не змінять своєї імперської політики, тому необхідно боротися з ворогами.
- «І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!».
Впевненість Ліни Василівни у тому, що добро переможе зло, була безкомпромісною. Йдеться про негативні явища в суспільстві – крадіжки, вбивства, корупцію, а найгостріше – про війну Росії проти України.
Падіння країни-агресорки неминуче, оскільки вона лише руйнує і вбиває, а це не може тривати вічно, адже ресурси вичерпуються. Тут можна вбачити і релігійний контекст, згідно з яким добро завжди торжествує, оскільки воно втілює свободу, світло та боротьбу за незалежність.