Культура 04.11.2025 Людмила Гріцфельдт Вона належить до митців, які не грають, а проживають кожну мелодію. Carmen Santillana de la Roquet гармонійно поєднує українську щирість, іспанську драматичність та латиноамериканську запальність, формуючи власний всесвіт — яскравий, сміливий і правдивий.
Ми обговорили червоні підбори як символ могутності, сцену як святилище відвертості та мистецтво існування.
— Ваш ключовий символ — червоні підбори (Tacones Rojos). Як з’явилася ця метафора?
Tacones Rojos виникли не як сценічна ідея, а як імпульс до пробудження. Коли я вперше одягла їх на репетицію, кожен стукіт підборів об паркет був діалогом із землею, з моїми попередницями, з жінками, які ніколи не дозволяли собі мовчати.
Червоні підбори — це втілення сили, яку не потрібно декларувати. Вони несуть в собі жагу, самоповагу та певну небезпеку — ту, що завжди присутня в справжній свободі. Це не просто елемент гардеробу — це частина мого єства, що говорить мовою ритму.
— Ваша музика інтегрує сарсуелу, аргентинську класику та європейські мотиви. Як народжується цей сплав?
Часом усе починається з візуального образу — сцени, руху, енергетичного потоку. Інколи — з тактильного відчуття: вислову в голосі, тембру скрипки чи бандонеона. Музика — це простір для вираження емоцій. Форма для мене є не обмеженням, а тілом, через яке транслюється душа. Цей мікс — це не про стилістичні напрямки, а про пошук істини крізь них.
— Ви часто називаєте себе сполучною ланкою між культурами. Яка з них нині резонує у вас найсильніше?
Я — артистка, що існує на перетині культур. Україна — мій фундамент, Іспанія — моя сцена, Латинська Америка — моє життя. В українській культурі я відчуваю своє коріння та тишу перед спалахом звуку, в Іспанії — темперамент і драматургію, у Латинській Америці — чуттєвість і тілесну енергію.
Сьогодні в мені найвиразніше звучить Україна — її здатність до відродження і прагнення світла після періоду темряви. Проте я не можу існувати без латино-іспанського пульсу — у мені живе і болеро, і сарсуела, і українська колискова.
— Коли ви усвідомили, що сцена — це ваше покликання?
Це сталося не раптово, а як глибоке осяяння. Під час одного з виступів, виконуючи сарсуелу, я раптом відчула, як моє дихання зливається з музикою оркестру, а голос — із тишею зали. Я зрозуміла: я не відтворюю музику, я живу в ній. Сцена перестала бути майданчиком для демонстрації майстерності — вона перетворилася на святилище, де щирість звучить через призму пристрасті.
— Ваш бренд має впізнавану візуальну мову. Як він проявляється поза сценічним простором?
Бренд — це не комерційна стратегія, а органічне продовження моєї особистості. Те, що я створюю на сцені, має знаходити відгук у кольорах, словах, у паузах між звуками. Червоні підбори — це не просто акцент, а вираження жіночої гідності та пам’яті. Моя мета — щоб глядач впізнавав мене не за зовнішніми ознаками, а за внутрішнім відчуттям.
— Ім’я Carmen Santillana de la Roquet звучить як псевдонім кіногероїні. Наскільки цей образ відповідає дійсності?
Це не маска, а радше збільшене дзеркало мене самої. На сцені я переживаю емоції у їхній найчистішій формі — без спотворень повсякденності. Це не гра, а моє найповніше самовираження.
— Як трансформувалося ваше бачення ролі жінки у мистецтві?
Раніше я була лише виконавицею. Зараз — мисткинею, що формує власну філософію. Бути жінкою на сцені — це не прикраса, а прояв сили на власних умовах. Я маю можливість впливати на культурний діалог, поєднувати традицію та сучасність, створювати нові естетичні концепти та смисли.
— Ваша творчість акцентує на жіночій силі. Чи вважаєте себе голосом свого покоління?
Сьогодні займатися мистецтвом — це більше, ніж просто виконувати музику. Можна обмежитися виконанням, а можна стати голосом свого часу. Я обираю останнє.
— Ваші виступи мають виразний театральний характер. Як ви працюєте з емоційним наповненням?
Існує режисерська структура — ритміка, кульмінаційні моменти, сценічна логіка. Але є й момент істини — коли емоція виникає спонтанно, тут і зараз. Я комбіную чітку структуру з інтуїтивним підходом — так мистецтво стає живим.
— Наступна програма Ritmos del Alma — De Sevilla a la Pampa. У чому її унікальність?
Це мистецька подорож від колоритної Севільї до аргентинської Пампи. Там переплітаються дух фламенко, аромат апельсинових гаїв, глибина танго. Це не просто концерт, а вистава, де музика трансформується в подих цілих континентів.
— Які теми ви прагнете дослідити надалі?
Мене приваблює взаємодія культур — як іспанська музика взаємодіє з латиноамериканською, як народні ритми оживають у сучасних інтерпретаціях. Також мене цікавлять жіночі історії, але розкриті не через призму трагедії, а через прояви сили, творчого потенціалу та впливу.
— Як ви бачите свій бренд через п’ять років?
Carmen Santillana de la Roquet перетвориться на культурний орієнтир — бренд, який не підлаштовується під тенденції, а сам їх створює. Кожен проєкт буде розповіддю, що залишає глибокий емоційний відбиток. Ми будемо реалізовувати міжнародні спільні проєкти та проголошувати свободу через мову музики.
— Що для вас означає El arte de vivir — мистецтво жити?
Мистецтво жити — це здатність бачити світло навіть у звичайних речах, дарувати любов, створювати гармонію та залишатися собою у кожній миті. У цьому і полягає справжнє мистецтво.
