Дар’я Комарова, відома як Одарка Комарова, — це українська модель, блогерка-мільйонниця та засновниця креативної корпорації в Лос-Анджелесі. Її блог має понад мільйон підписників, але шлях до такої аудиторії почався ще в Україні, де Дар’я працювала юристкою у Харкові. Тоді блог був для неї особистим простором і джерелом додаткового доходу.
Після переїзду до США у 2022 році ситуація кардинально змінилася. За кілька місяців її аудиторія почала стрімко зростати, а американські бренди активно зверталися до співпраці. Сьогодні Одарка не лише розвиває власний блог, а й веде бізнес у сфері креативного контенту. У розмові з виданням вона розповіла про те, як Лос-Анджелес вплинув на її професійні амбіції, чому американський ринок вимагає постійного вдосконалення, як створювати контент, що працює, що стоїть за мільйонною аудиторією та навіщо їй власна компанія.
Як Лос-Анджелес змінив кар’єру
Дарʼє, ще кілька років тому тебе знали передусім як модель та блогерку. Сьогодні ти живеш у Лос-Анджелесі, маєш мільйонну аудиторію та власну креативну компанію. Який момент у цій історії став для тебе точкою, після якої все почало розвиватися зовсім інакше?
Блогерство для мене — це майже все життя. Я в цьому з 12-13 років, відколи з’явилася можливість щось публікувати. Спочатку це було й тому, що у школі зі мною не дуже спілкувалися. Блог був для мене віддушиною, моїм безпечним місцем. Місцем, куди завжди було комфортно повертатися. Я могла робити колаборації, коли були потрібні гроші, і не робити, коли їх не було. Водночас я працювала юристкою в Харківській міській раді.
Коли я переїхала в Америку, зокрема в Лос-Анджелес, зрозуміла, що це найкраще місце для розвитку блогу. Я потрапила в епіцентр інтернет-індустрії, отримала багато мотивації та натхнення. І зрозуміла, що над цим можна серйозно працювати й добре заробляти, забезпечуючи не лише собі гарне життя, а й допомагаючи батькам. Тому юриспруденція відійшла на другий план.
Шлях до мільйона підписників
Ти переїхала до США у жовтні 2022 року. Скільки підписників було на той момент і на якому етапі був блог?
На момент переїзду в мене було приблизно 230 тисяч підписників. Було й більше, але після початку повномасштабної війни я почала переходити на українську та англійську мови в блозі, говорила про війну, закликала росіян не затримуватися на моїй сторінці.
Спочатку в Лос-Анджелесі я працювала моделлю. Не одразу зрозуміла, наскільки тут люблять інфлюенсерів і наскільки це велика індустрія. У березні наступного року я вже побачила перший результат — близько 300 тисяч підписників. До цього кілька років у мене було близько 200 тисяч, і мене це цілком влаштовувало. Я ніколи не намагалася спеціально масштабувати свій блог.
Що стало вирішальним фактором зростання до мільйона підписників — контент, зовнішність, тренди, вміння відчувати аудиторію?
Думаю, великим каталізатором став саме Лос-Анджелес. Я переїхала сюди завдяки американському фотографу, з яким раніше працювала в Києві. Він дуже любить Україну і після початку війни запропонував мені стати моїм спонсором за програмою для українців.
А потім він допоміг мені потрапити на afterparty після «Оскара». Я прийшла туди з подругою, теж українкою, і це був просто шок. Ми заходимо, і перший, кого я бачу, — Леонардо Ді Капріо. Люди танцюють зі своїми «Оскарами», шампанське ллється рікою, Мадонна танцює посеред залу. Це були неймовірні враження.
Причому рівно за рік до цього, у березні 2022-го, я писала у щоденнику, що моє життя закінчилося і нічого хорошого зі мною більше не трапиться. А через рік я танцюю з Мадонною десь у Лос-Анджелесі. Я тоді подумала: життя воно отаке. Воно може дуже різко змінитися. І я зрозуміла: я хочу бути популярною. Я завжди цього хотіла. Ще з дитинства мріяла бути зіркою.
Перші гроші та співпраця з брендами
В який момент блог почав приносити не лише популярність, а й реальні гроші? Що було твоїм першим серйозним комерційним досвідом?
Насправді блог приносив мені гроші завжди. Ще в Україні я робила перші колаборації, приблизно з 14 років. Тоді я вперше зрозуміла, що можу сама заробити гроші й купити те, що хочу. Але після переїзду до Лос-Анджелеса все почало складатися в одну картину. Почали монетизуватися перегляди, з’явилися рекламні пропозиції, і завдяки блогу я вже могла забезпечувати себе та допомагати родині.
Першими до мене почали звертатися американські бренди – ті, які я ще з дитинства бачила і не могла просто замовити собі в Україні. А тут вони самі почали мені писати. Спочатку це був навіть бартер. Я була новенькою і не знала, як усе працює на американському ринку. Думала: добре, спочатку зроблю щось за речі, їм сподобається, а потім перейдемо до оплачених співпраць. Так і сталося. Спочатку були речі, а потім з’явилися гроші. Брендам подобалось зі мною працювати і вони приходили знову.
Головні помилки блогерів та особливості американського ринку
За роки роботи ти бачила багато різних підходів до рекламних інтеграцій. Яка, на твою думку, головна помилка блогерів у роботі з брендами?
Якщо описувати одним словом, то я б сказала “негнучкість”. Я вважаю, треба бути easy-going, як кажуть американці. Хоча ті ж американці одночасно кажуть fake it till you make it. Тобто ти easy-going, але водночас показуєш, що вже там, де хочеш бути, навіть якщо ти ще не там. В Україні, якщо в тебе 100 тисяч підписників, ти вже можеш відчувати себе досить великим блогером. Тут і мільйонників багато, і людей зі 100 мільйонами, і конкуренція велика.
Зіркова хвороба ніде не потрібна. Тут навіть у деяких зірок її немає, а в Україні я часто бачу її у людей, які ще тільки починають.
Чому навчив мене досвід роботи на американському ринку – конкуренція змушує тебе постійно працювати. Ти не можеш просто зупинитися. Якщо ти робитимеш те саме, що робив учора, хтось інший зробить краще — і бренд піде до нього. І ще дуже важлива стратегія. Це не просто вайб чи можливість швидко заробити. Це твій бізнес, тому ставитись до нього потрібно відповідно.
Що відрізняє роботу блогерів та інфлюенсерів в Америці від українського ринку?
Найважливіше — велика конкуренція в Америці. Кожен блогер та інфлюенсер намагається бути класним і креативним, показати продукт так, щоб бренд захотів прийти до нього ще раз.
Друге — стратегія, як я вже казала. Не тільки контенту, а і саме свого блогу. Довгострокове планування. В Україні ти можеш подумати: я зараз на хвилі, тому хочу заробити, поставлю високу ціну і відпрацюю швидко і в пів сили. Але в США, наприклад, у брендів дуже великий вибір блогерів. Вони просто не повернуться, бо знайдуть когось нового, креативнішого, гнучкішого та доступнішого по ціні. Відповідно, ви втратите потенційно постійного клієнта.
Третє — бути креативним. Конкуренція змушує робити якісний контент, який сподобається бренду. Мені здається, цього часто не вистачає в Україні. Наприклад, просто розпаковка, анбоксинг, «ось які смачні суші» — це вже не реклама. Якщо ти хочеш, щоб бренд повернувся, твоя задача — зробити так, щоб контент спрацював. Я завжди дивлюся на успішні кейси з ринку, стежу за американськими блогерами, дивлюся, як вони роблять Reels, і намагаюся постійно підвищувати свою планку. Кожного дня треба бути кращою, ніж учора.
Креативність та підготовка до співпраці
Як ти готуєшся до рекламної колаборації? Чи є у тебе команда, яка допомагає придумувати концепції?
У мене завжди був дуже важливий брейншторм. Ще з самого початку я працювала з подругою, яку перевезла з Харкова. Вона була першою людиною в моїй команді. Ми разом сидимо, обговорюємо кожен бренд, придумуємо концепцію, виїжджаємо на локацію, знімаємо.
Для кожного бренду має бути свій підхід. Якщо він хоче, щоб ти була cool girl — ти можеш бути cool girl. Якщо в них більш елегантна лінія — можеш показати себе елегантною. Тут важлива гнучкість. Тобі не обов’язково бути лише чимось одним. У тебе є різні грані, і ти можеш їх показувати. Якщо ми отримали хороший контакт із брендом і справді загорілися ідеєю, то на підготовку може піти приблизно тиждень. Сиділи, придумали, поїхали, продумали образ буквально по секундах, знайшли якісь вінтажні деталі, відзняли — і все. У нас був такий досвід з деякими українськими компаніями в Лос-Анджелесі.
Історія про Харків, що набрала 20 мільйонів переглядів
Окрім колаборацій з брендами, у тебе є і lifestyle-ролики у блозі. Одне з твоїх відео про Харків набрало понад 20 мільйонів переглядів. Ти очікувала такої реакції?
Я просто обожнюю Харків. Я не можу без нього жити. Навіть коли говорю вам про це – аж сироти виступають на шкірі.
Це відео народилося дуже спонтанно, під час моєї подорожі до Харкова. Ми з мамою сиділи в кафе навпроти РАГСу і дивилися, як люди один за одним приходять туди одружуватися. І я кажу: «Мамо, давай знімемо про це».
Мені хотілося показати, що в Харкові є життя. Що люди там справді щасливі, ходять на майданчики, п’ють каву, закохуються, одружуються. Тому що американці знають, що в Україні війна, але не завжди розуміють, як її проживають люди. Як вони знаходять сили жити далі, що знаходять для себе. Для мене Харків — це якраз про таке щастя, яке не є безтурботним. Воно завжди має в собі і горе, і відчай, і тому відчувається ще сильніше. Ти розумієш, що люди борються за це життя.
Я пам’ятаю, як ще в школі слухала про Другу світову війну і думала: а як люди тоді жили? Які в них були історії кохання, як вони ходили пити каву? І от у Харкові я зрозуміла, що для людей, які ніколи не жили у війні, це теж незрозуміло.
У мене зараз найбільша частина аудиторії — американська. Тому все, що я знімаю про Україну, для мене має певну місію – показати їм нашу країну та правду про неї.
Вплив мільйонної аудиторії та майбутні виклики
Мільйон підписників — як ця цифра змінила твою самооцінку?
Цікаво, що я думала, що вона щось змінить. Але ні. Коли ти вже підходиш до мільйона, ти хочеш два. Ти вже не думаєш: «Ось буде мільйон — і все вирішиться». Ні. Мільйон стукнув, я пораділа пів години, а потім уже зрозуміла, що мені треба бігти далі.
Цей час перед мільйоном, до речі, для мене був найскладнішим. Останні цифри дуже важко давалися. У мене досить самокритичне мислення. Я завжди думаю, що є щось більше і крутіше, і треба рухатися далі.
Коли вже є мільйонна аудиторія, досвід, реалізовані контракти і власний бізнес, що стає наступним викликом?
Я зрозуміла, що конкуренція насправді і стає цим викликом. Тут немає часу зупинятися. Але я намагаюся вчитися не дивитися на інших, тому що тут дуже багато людей. Ти просто втрачаєш свою енергію, коли постійно дивишся, що в когось. Тобі краще бути кращою, ніж ти була вчора. І йти з цим далі. Тому цілі все ті ж: масштабування, допомога собі, допомога людям. А особисті цілі — просто гарне життя для сім’ї.
Джерело: viva.ua