Як мода допомагає людям з інвалідністю усвідомити себе
Доступність — це не лише те, що ми носимо, а й те, як ми себе сприймаємо.
Останні кілька років модними трендами були “інклюзивність” та “автентичність”, але одна з найбільш маргіналізованих груп досі залишається поза цими обговореннями. Люди з інвалідністю становлять майже 14% населення Сполучених Штатів, і численні дослідження показують, що більшість людей у певний момент свого життя стикаються з інвалідністю. Я втратила ліве око у п’ять років і опинилася в спільноті людей з інвалідністю. Саме завдяки цьому я знайшла свій особистий стиль, використовуючи “веселі очі” — спеціальні кольорові протези медичного класу, які часто підбирала під свій одяг. Переосмислення втрати ока як доросла людина, розвиваючи кар’єру модного журналіста, допомогло мені зрозуміти, що інвалідність і мода нероздільні, а взаємопов’язані. Як людина з порушенням зору, я відвідую Тиждень моди в Нью-Йорку вже 10 років, використовуючи свій стиль, щоб кинути виклик уявленням про те, якою може бути інвалідність. Особливо такою, яку на перший погляд важко помітити. Тож залишається питання: чому мода все ще не враховує потреби людей з інвалідністю?
Мода має довгу, але складну історію стосунків зі спільнотою людей з інвалідністю. Хоча такі бренди, як Tommy Hilfiger та Victoria’s Secret, успішно запустили лінії адаптивного одягу, багато інших пропозицій часто більше відповідають медичним потребам, ніж стилю. Вільні силуети без яскравих кольорів, візерунків чи дизайнерських деталей, які роблять одяг схожим на звичайний, домінують на ринку. Це результат того, що бренди не отримують прямого зворотного зв’язку від спільноти людей з інвалідністю.
Але доступність — це не лише те, що ми носимо. Це також про те, як ми себе сприймаємо. Внутрішній ейблізм (дискримінація людей з інвалідністю) може переконувати нас, що певний одяг, тренди чи форми самовираження нам не призначені. Подолання цих переконань навчило мене, що інвалідність не повинна обмежувати стиль, красу чи впевненість. Ми заслуговуємо займати простір, експериментувати та ставати найстильнішими, найвпевненішими та найкрасивішими версіями себе.
Завдяки власному досвіду роботи в модній індустрії я бачила, як до інвалідності ставляться як до теми, яку можна обговорити раз, а не як до постійного діалогу. Зважаючи на цю нерівність, я організувала панельну дискусію під час Тижня моди, щоб відзначити обидві спільноти, які часто розділені. Модератором виступила моя колишня колега, помічниця редактора аксесуарів Harper’s Bazaar Дженніфер Дженкінс. У дискусії взяли участь: ведуча подкасту та репортерка Джилліан Курвін, модель, письменниця та контент-креаторка Майя Мур, акторка та контент-креаторка Марго Гіньяк, а також я, модний редактор та контент-креаторка.
Ці жінки публічно розповідали про те, наскільки ізолюючою може бути модна індустрія, і я хотіла дати їм простір не лише для висловлення своїх розчарувань, але й для святкування їхнього стилю та погляду на речі. Я попросила їх, а також ще шістьох професіоналів модної індустрії з інвалідністю, поділитися одним уроком, який їхній досвід інвалідності дав їм щодо моди. Ось що вони сказали.
Джилліан Курвін, ведуча подкасту та модний автор
«Моя модна ідентичність сформована моєю інвалідністю, і навпаки; моя ідентичність як людини з карликовістю, як людини з інвалідністю, сформована модною індустрією та мистецтвом. Індустрія вважає, що неможливо створювати дизайн для такого тіла, як моє, але мистецтво довело, що це не тільки можливо, але й моє тіло належить до світу моди. Саме завдяки модній індустрії я побудувала свою платформу, стала тією активісткою, якою є сьогодні. І саме завдяки моїй інвалідності, моєму досвіду життя з інвалідністю, я вірю, що індустрія може змінитися, що індустрія зможе створювати дизайн для мене, що індустрія побачить мене».
Майя Мур, модель, письменниця та контент-креаторка
«Інвалідність досі сприймається як протилежність моді та стилю. Адаптивний одяг як категорія відокремлює нас, і єдиний спосіб мати тривалий вплив у сфері моди — це виділяти більше точок перетину між потребами та бажаннями людей з інвалідністю та без неї. Це означає зосередження на універсальному дизайні, індивідуальному пошитті, і, найголовніше, на співпраці, яка полягає не в одноразових консультаціях, а в рівному розподілі прибутків і частки в компаніях, які отримують вигоду від нашого внеску та життєвого досвіду».
Рейчел Шaґґ, дизайнерка та кандидатка наук RMIT
«Моя інвалідність навчила мене, що не існує такого поняття, як стандартне тіло, але мода продовжує будуватися навколо стандартизованих вимірів, пропорцій та уявлень про посадку, які неминуче виключають людей. Тіла різноманітні, змінюються та сприймаються по-різному; їх не можна звести до вимірів і змусити відповідати тим самим системам, одягу чи ідеалам. Інвалідність робить це особливо помітним, але модна індустрія часто реагує, ставлячись до людей з інвалідністю як до моноліту, зводячи нашу індивідуальність, стиль, естетику та потреби до кількох загальних рішень. Дизайн для людей з інвалідністю означає визнання того, що працює для однієї людини, може не працювати для іншої. Це вимагає більше, ніж просто поставити галочку про доступність або внести поверхневі адаптації. Це означає кинути виклик припущенням, правилам та формам знань, які мода традиційно підтримувала».
Марго Гіньяк, акторка та контент-креаторка
«[Мода] дозволяє вам контролювати те, як ви презентуєте себе світу, навіть якщо я фізично не можу контролювати спосіб, яким входжу в кімнату. Одяг та особистий стиль — це настільки потужна форма самовираження, що для мене надзвичайно важливо знайти спосіб зробити одяг, який я люблю, таким, що працює з моїм тілом, а не проти нього, щоб я могла почуватися найвпевненішою в будь-який момент. Я твердо вірю в прислів’я: “Одягайся не так, як почуваєшся, а так, як хочеш почуватися”. Я знаходжу це дуже терапевтичним. З моєю травмою та інвалідністю буває багато поганих днів, тому цей маленький поштовх впевненості стає ще більш значущим».
Рейчел Ґросс, контент-креаторка
«Будучи людиною з інвалідністю, є так багато речей, які ми не можемо контролювати у своєму житті. Але одне з того, що ми можемо контролювати, — це те, як ми одягаємося, як ми себе презентуємо та як ми виражаємо себе. Мода — це про те, щоб показати, хто ти, а для мене це також про контроль».
Лорен Ґрієр, модель
«Одне, чого мене навчив мій досвід життя з інвалідністю щодо моди, — це те, наскільки потужним є представництво. Часто, коли я заходжу до кімнати, де люди не знайомі з людьми з інвалідністю, вони щиро дивуються тому, як я одягнена і наскільки я доглянута. І хоча я знаю, що це комплімент, іноді я не можу не запитати себе: “Чому це так дивно?” Наявність інвалідності не означає, що мені байдуже, як я виглядаю. Я люблю моду, люблю вбиратися і люблю виражати себе через свій стиль. Я хочу допомогти змінити наратив про те, що інвалідність і стиль нібито не поєднуються. Ми маємо стиль. Нам не байдуже, як ми виглядаємо. І виглядати добре не повинно бути несподіванкою лише тому, що ми маємо інвалідність».
Наталі Тревон, спеціалістка з доступності
«Коли я почала втрачати зір, я не бачила багато людей, схожих на мене, представлених у моді. Але, будучи частиною спільноти людей з інвалідністю, я дізналася від своїх колег, що ми можемо бути стильними, культовими, бажаними і, загалом, “тими самими”. Нам просто потрібно змусити моду працювати на нас. Нам потрібно адаптувати її до нашого смаку, зробити її функціональною і сподіватися, що індустрія нас підтримає».
Сянь Хорн, журналістка та засновник Give Beauty Wings
«[Люди з інвалідністю] постійно знаходять рішення проблем, але це не повинно бути лише на нас. Бачачи хороше і погане в модній індустрії, я зрозуміла, що доступ до моди є і має бути правом людини, а не привілеєм, а не романтизацією “ексклюзивності”. Набагато краще бути інклюзивними та розширювати можливості, щоб кожен міг виглядати і почуватися якнайкраще, і, в свою чергу, давати світові найкраще».
Челсі Лангерaуд, модель
«Мода для всіх. Це право людини. Ми всі потребуємо одягу — з інвалідністю чи без — який пропонує вибір. Люди з інвалідністю мають стиль і хочуть самовиражатися так само, як і будь-хто інший, але обмежені можливості створюють ексклюзивність для спільноти людей з інвалідністю в модній індустрії. Я вдячна бачити людей, які роблять кроки для створення змін, яких ми так відчайдушно потребуємо, а не просто хочемо».