Актриса з інтонацією, що миттєво впізнається, прямотою і жорстким почуттям гумору — зробивши свій образ візитною карткою шоу “Давай одружимося”, Лариса Гузєєва продовжує слідувати йому в кадрі. Її героїні – це завжди нерв, іронія, впертість і рідкісне вміння не здаватися “зручною”. Разом з онлайн-кінотеатром КІОН згадуємо 7 картин з актрисою, які залишили слід не лише в серцях мільйонів глядачів, але й змінювали її саму — від фатальної красуні до актриси, яка вміє перетворювати народну впізнаваність на повноцінну роль.
“Жорстокий романс”
В екранізації “Безприданниці” Островського Гузєєва зіграла Ларису Огудалову — дівчину без посагу, за яку торгуються, сперечаються та приймають рішення чоловіка, впевнені, що мають на це право. Навколо неї — багатий Паратов, самолюбний Карандишев, розважливі шанувальники, мати, яка намагається влаштувати дочки майбутнє у світі, де кохання надто швидко впирається у гроші.
Гузєєва прийшла у фільм майже дебютанткою і одразу опинилася поряд із Микитою Міхалковим, Алісою Фрейндліх, Андрієм М'ягковим. У її Ларисі немає академічної вивіреності, зате є нерв живої людини. Вона може здаватися наївною, різкою, але ця необмеженість працює на роль. Лариса Огудалова у Гузєєвої — не музейна страждальниця, а молода жінка, яка хоче кохання та погано розуміє, наскільки жорстокий світ навколо неї.
Переглядати фільм сьогодні варто ще й заради цієї акторської вогкості. Вона не заважає, а додає героїні повітря: Гузєєва грає не “легендарну роль”, а дівчину, котра ще сподівається на нормальне людське життя. Знаючи подальшу публічну біографію актриси, особливо цікаво бачити, з чого починався її екранний типаж: краса вже є, але разом із нею характер, який не збирається мовчати.
“Суперниці”
Після “Жорстокого романсу” Гузєєва не застрягла в образі романтичної красуні. У “Суперницях” вона грає спортсменку-байдарочницю Наталю Озерникову. Героїня багато тренується, любить свою справу, але на змаганнях ніяк не може піднятися вище за друге місце. Спорт тут показаний не як гарна картинка з переможним фінішом, а як простір виснаження, заздрості, амбіцій та внутрішньої агресії.
Ця роль цікава саме зміною фізики. Замість томності – зібраність, замість очікування чужого рішення – спроба самої вирвати перемогу. Гузєєва грає жінку, яка не хоче бути другою, і в цьому є важливий поворот після Лариси Огудалової. Там героїню оцінювали та обирали інші. Тут вона сама входить у боротьбу, нехай і не завжди чесну. Гузєєва пробує себе у ролі жінки дії. Це не найвідоміша її робота, але вона багато що пояснює в актрисі: у ній із самого початку була не лише драматична крихкість, а й спортивна агресія, яку потім легко впізнати у пізніших, уже народних образах.
“Кат”
Картина Віктора Сергєєва — один із тих фільмів, які важко переглядати заради задоволення. У центрі сюжету журналістка Ольга, яка пережила групове насильство. Вона не йде до міліції, а звертається по допомогу до кримінального авторитету. Помста запускається начебто на замовлення, але швидко перетворюється на ланцюг нових злочинів, де вже неможливо відокремити відплату від розправи.
Гузєєва грає Світлану — подругу Ольги, яка допомагає гвалтівникам здійснити їхній план. Це вкрай неприємна роль: Світлана живе у світі показної краси, легких грошей, страху та моральної порожнечі. Вона не демонічна лиходійка, а людина, якій зручно не думати про наслідки, поки наслідки не приходять за нею самою.
Для Гузеєвої це важливий відхід від образу гарної жертви. У “Каті” вона грає жінку, яку глядач ні дивитися з симпатією. І це сміливий хід: після ролі Лариси Огудалової можна було роками залишатись у безпечній зоні трагічних красунь, але тут актриса погоджується на брудний, незручний, внутрішньо зламаний образ. Переглядати “Ката” варто як портрет часу — і як приклад того, що Гузєєва вміла бути в кадрі зовсім не чарівною.
“Патріотична комедія”
Володимир Хотиненко має зовсім інший регістр. “Патріотична комедія” – дивна, іронічна картина початку 90-х: герой Сергія Маковецького живе в будинку, де виявляється загадкова кімната, яка веде майже по всьому світу. Через цей абсурдний хід фільм говорить про країну, розгубленість, мрії про інше життя і неможливість просто взяти і вийти з власної реальності.
Зінаїда Гузєєва — практична, земна, господарська, зайнята чужим особистим життям не менше, ніж своїм. Зокрема намагається влаштувати братові стосунки — і ця деталь сьогодні особливо кумедно римується з майбутньою телевізійною біографією актриси. Зінаїда не найяскравіша постать у сюжеті, але важлива для його температури: поряд з філософськими дивностями та чоловічими кризами з'являється жінка, яка говорить простіше, діє конкретніше і не дає картині остаточно відлетіти в абстракцію.
“Графіті”
У “Графіті” Ігоря Апасяна молодий московський художник Андрій замість поїздки до Італії опиняється у російській глибинці. Спочатку це здається покаранням та провінційним засланням, але поступово навколо нього збирається зовсім інший світ: люди з важким минулим, сільські мандрівники, ветерани, диваки, самотні жінки. Його графіті перетворюється не на модний жест, а на спробу зберегти обличчя та пам'ять.
Гузєєва грає Марію — місцеву жінку з дивною репутацією, пов'язану з одним із героїв. Це роль зрілого періоду, де від колишньої глянсової краси майже нічого не потрібно. Найважливіше надлом, дивина, неприкаяність. Така Гузєєва рідко потрапляла в масову пам'ять, бо це не образ для цитат і телевізійна маска.
У “Графіті” видно, що у зрілому віці Гузєєва могла йти у тихішу, навіть хворобливу характерність. Не командувати кадром, а залишати по собі відчуття людської долі, побаченої краєм ока. Для актриси з таким потужним публічним темпераментом особливо цінно.
“Теща”
Гузєєва повертається до масового кіно після довгого телевізійного періоду. Сюжет максимально жанровий: владна теща Ольга Миколаївна та її зять Віктор у виконанні Гаріка Харламова терпіти один одного не можуть, а потім міняються тілами. Далі — комедія положень, сімейні розбирання та обов'язковий рух до взаємного розуміння.
На папері це міг бути набір анекдотів про тещу та зятя. Але Гузєєва приносить у фільм те, що глядач і так давно знає на її телевізійний образ: різкість, уміння надрукувати фразою, нетерпимість до слабкості, звичку командувати. Різниця в тому, що тепер це є частиною ролі, а не просто публічним темпераментом.
Дивитися “Тещу” варто заради того, як Гузєєва надає власний міф. Вона не відмовляється від образу “жінки, яка всіх збудує”, а доводить його до комедійної межі. При цьому за твердістю залишається цілком зрозуміла людська причина: її героїня дбає, просто робить це так, що близьким хочеться втекти.
“Три сестри”
У “Трьох сестрах” онлайн-кінотеатру “КІОН” Гузєєва отримує роль, яка добре збирає її сьогоднішню екранну природу. Її Тетяна — власниця ювелірного бізнесу із Нижнього Новгорода, мати трьох дорослих дочок. Іра, Оля та Маша мріють про Москву та розраховують на її допомогу: комусь потрібні гроші, комусь підтримка, комусь можливість залишити дитину та зайнятися своїм життям. Але Тетяна повертається з відпустки з молодим коханцем Микитою у виконанні Павла Дерев'янка. Поява у матері молодого коханця відвернула дочок від усіх проблем і змусила думати про маму.
На рівні сюжету це сімейна комедія з чеховською луною: знову три сестри, знову мрія про Москву, знову розмови про майбутнє, яке весь час відкладається. Але головна інтрига тут не в тому, аферист Микита чи ні. Цікавіша сама Тетяна. Вона начебто нарешті обирає себе — роман, подорожі, свободу від нескінченних материнських обов'язків. А потім стає зрозумілим, що ця свобода теж з розрахунком: Тетяна не хоче відпускати дочок і вміє утримувати їх поряд без прямих прохань.
Для Гузєєвої це дуже точна роль нинішнього етапу. Вона грає жінку, яку глядач миттєво впізнає: владну, смішну, різку, гарну у своїй впевненості, вражену тим, що діти виросли. У ній є та сама народність Гузєєвої — не простота, а впізнаваність. Таких матерів знають усі: вони люблять, тиснуть, допомагають, маніпулюють, ображаються та все одно залишаються центром сім'ї. Гузєєва у цій ролі не ховається за вік і не намагається грати молодість. Вона грає жінку, яка хоче бути потрібна.
