Щорічно, у третій четвер травневого місяця, Україна відзначає День вишиванки. Напередодні цього урочистого дня ми мали розмову з дизайнеркою Христиною Рачицькою, яка вже більше двох десятиліть присвятила вивченню українського вишивального мистецтва, вважаючи поширення та розвиток цих знань своєю життєвою метою. У її приватній колекції зберігається понад 500 автентичних сорочок, які можна побачити у львівській студії Khrystyna Rachytska. З майстринею ми говорили про вишиванку як сполучну ланку між різними поколіннями, про працю з етнічними мотивами та про те, чого прагне сучасний покупець.
Khrystyna Rachytska
Реклама.
Межа між традицією та креативністю
Я завжди намагаюся максимально зберегти ту спадщину, до якої маю можливість доторкнутися, яку ретельно досліджую та осягаю. Однак моє завдання — представляти її за допомогою сучасних фасонів і форм. Запити клієнтів безперервно змінюються, стають вищими: всі ми звикаємо до комфорту, до тактильних якостей новітніх тканин, тому немає сенсу сліпо відтворювати вишиванку, створену сто років тому. Сучасній жінці просто не буде зручно в ній.
Я також цілком лояльно ставлюся до внесення чогось свого у вишивку. Зрештою, колись жінки під час створення сорочки теж нерідко імпровізували: могли використовувати інші нитки, якщо закінчувалися попередні, або трохи змінювати орнамент. Життя завжди робило свої поправки в усталені правила. Тому інколи я дуже точно та детально відтворюю первинну вишивку, а інколи — просто дослухаюся до свого внутрішнього голосу.
Khrystyna Rachytska
Як показує моя двадцятирічна практика роботи з клієнтами, люди вже звикли бачити себе в певному амплуа, і цей внутрішній стан складно змінити. У них є улюблені форми одягу, які і визначають межу — це їхнє сучасне бачення себе. Тому тут надзвичайно важливо правильно поєднувати актуальний фасон з етнічною складовою. Моя особиста формула: давні традиції вишивки плюс сучасний силует.
Не слід забувати й про те, що раніше створювався завершений, повний костюм, а зараз ми використовуємо лише окремі елементи. Ми немов розкладаємо класичний образ з підручників на складові. Раніше людина мала чіткий, цілісний наряд, а тепер ми комбінуємо все з усім. Навіть жіночі пропорції тіла з часом змінюються. На заході України жінки здавна були дещо нижчими, а ось на території Центральної та Східної України відразу видно, що речі робилися для вищих на зріст жінок. Ми чітко бачимо це на прикладі тих автентичних сорочок, які є в нашій збірці.
Khrystyna Rachytska
Вишита сорочка як зв’язок між поколіннями
Я часто думаю над висловом, що вишита сорочка — це символ єднання різних поколінь. Для мене це ціла система, яка об’єднує людей. Протягом ХХ століття ми спостерігали кілька потужних хвиль еміграції українців по всьому світу: люди рятувалися від воєн, голоду та радянських утисків. І кожна родина намагалася взяти із собою хоча б часточку пам’яті про рідну землю. Збереження сорочок завжди було першочерговим завданням.
Коли мене питають, чому я колекціоную саме вишиванки, відповідь проста: саме сорочка була найближчою до тіла людини. Це не верхній одяг, на який потрапляв дощ, а річ, яка вбирала людське тепло. Це сакральний об’єкт. Його брали із собою як посвідчення особи — сорочку, а також іноді намисто, яке можна було продати за потреби. Вишита сорочка — головний елемент нашої самоідентифікації в світі. Дуже часто люди з-за кордону самі знаходять мене та просять забрати речі, які зберігалися в їхніх родинах, щоб повернути їх назад, додому.
Генетична пам’ять
Вишивка — це наша генетична пам’ять і значна частина української культури. Раніше дівчатка вже у п’ятирічному віці вчилися робити перші стібки. Вони сідали в коло разом із мамами, сестрами, бабусями та починали вишивати. Сьогодні науковці часто запитують про символізм, намагаються знайти якісь магічні чи приховані значення в кожному елементі, але насправді люди вишивали просто з любові. Тому що це річ, зроблена своїми руками, спосіб показати свою майстерність. Жінка вкладала в сорочку всю свою душу.
Khrystyna Rachytska
Маючи в руках одну старовинну сорочку, я можу подарувати життя кільком новим. Один орнамент я можу використати у 20 різних сучасних виробах. Мені хочеться поширювати та розширювати цю мережу, щоб якомога більше українців мали вдома цю унікальну частку нашого генетичного коду. Колекційні речі не повинні просто лежати — вони мають жити й передаватися. Навіть вироби нашого бренду ми робимо так, щоб через 20–30 років цю вишивку можна було акуратно зняти й перенести на іншу сорочку, передаючи у спадок наступним поколінням.
Для мене вишивка — це високе мистецтво, саме тому у KHRYSTYNA RACHYTSKA ми виконуємо абсолютно все вручну. Сьогодні можна придбати майже будь-що, але час не купиш. І той час, який майстриня вкладає у вишивку, вона енергетично передає іншим людям — як тиху медитацію або молитву. Саме заради цього ми й працюємо.
Чого прагне клієнт
Тут завжди працює певний емоційний критерій. Трапляється, приходять до нас за чорною сорочкою, а йдуть із червоною. Інколи складається враження, що сорочка сама обирає свого власника. У нас є речі, на які протягом року ніхто не звертає уваги, а потім приходить людина й каже: “Я шукала саме її все своє життя”. Тоді ти розумієш — сталося справжнє диво, вони нарешті зустрілися.
Khrystyna Rachytska
Також зараз існує великий попит на регіональні вишиванки. У нас є база з 20–25 основних автентичних вишивок — вони надзвичайно різноманітні, представляють кілька різних етнографічних регіонів, тому покупці можуть вибрати саме те, що найбільше їм підходить.
Про нову колекцію
Створюючи нову колекцію, я керувалася виключно внутрішніми відчуттями. Взимку, посеред снігів, мені хотілося чистоти, і я зробила абсолютно білосніжну колекцію. Зараз же навпаки — хочеться яскравих кольорів, які я бачу навколо в природі: рожевого, фіолетового, жовтого. Усе це є в навколишньому середовищі. Клієнти звертаються до нас за вишиванками KHRYSTYNA RACHYTSKA, тому я не надто пильную за швидкоплинними сезонними трендами. Моя відправна точка — це власні відчуття та старовинні джерела.
Khrystyna Rachytska
Ще один новий напрям у цій колекції — використання шовку замість звичного льону та конопель. Я вже придбала спеціальну літературу та дослідження про шовк, мені дуже цікаво вивчати його застосування в українській традиції.
З чого почати роботу з етнікою
З власного досвіду я знаю, що найбільше надихають і впливають музейні експонати, коли є можливість побачити їх на власні очі, в реальності. Наприклад, у своїй майстерні я дозволяю гостям торкатися вишиванок з моєї особистої колекції, яка вже нараховує понад 500 екземплярів. До Дня вишиванки ми навіть організовували акцію: кожен охочий міг прийти, приміряти старовинну сорочку, зробити фото й відчути цю неймовірну багатовікову енергетику.
Khrystyna Rachytska
Я завжди нагадую, що вишивка — це час. Іноді на вишивання одного манжета потрібно цілий місяць, а на створення сорочки — рік. Свого часу я особисто розпорювала старовинні сорочки, спостерігала, куди саме йшла голка з ниткою, і повторювала ці рухи. Ми й зараз буквально сидимо під мікроскопом і розглядаємо кожен мікростібок. Це тонка, копітка робота, яку я без вагань можу порівняти з працею ювеліра.
Коли я працюю з нашими експонатами, завжди задумуюсь: як жили ці жінки? Тоді не було електрики, інтернету, цього шаленого сучасного інформаційного потоку. Вони перебували наодинці з природою та своїми роздумами.
Khrystyna Rachytska
Це жива традиція, яку ти береш, продовжуєш і додаєш частинку свого бачення. Сорочка — це втілення живої душі. Коли людини вже давно немає в цьому світі, ми все ще можемо через тканину та нитку доторкнутися до її сутності. І саме в цьому полягає справжня сакральність.